Читать «Сон кельта» онлайн - страница 30

Восьмеро солдатів Поліційної сили, які споглядали шмагання, покурюючи, не зворухнулися, але Роджер мав усі підстави думати, що, невдоволені побаченим, вони тримали руки на рушницях і лише чекали наказу начальника, щоб їх задіяти.

— Мене звати Роджер Кейсмент, я працюю на ДЕС, і ви дуже добре знаєте мене, лейтенанте Франкі, бо кілька разів ми грали з вами в покер у Матаді, — сказав Роджер, нахилившись, щоб підібрати револьвер, і повертаючи його лейтенантові спокійним жестом. — Те, як ви шмагали цього хлопця, є злочином, незалежно від його провини. Як офіцер Поліційної сили, ви це знаєте краще за мене, бо, поза всяким сумнівом, вам відомі закони Незалежної Держави Конго. Якщо цей хлопець помре від вашого шмагання, ваша совість звинуватить вас у вбивстві.

— Коли я вирушив до Конго, то про всяк випадок залишив свою совість у своїй країні, — сказав офіцер. Тепер у нього на обличчі був насмішкуватий вираз і, схоже, він запитував себе, хто перед ним такий: клоун чи божевільний. Його істерія розвіялася. — Вам пощастило, що ви діяли так швидко, бо інакше я пустив би вам кулю в лоб. Мене лише підвищили б на службі за те, що я вбив англійця. Хай там як, а я вам раджу не втручатися, як ви втрутилися тепер, у дії моїх колег із Поліційної сили. У них поганий характер, і з ними ви можете вклепатися в набагато серйознішу проблему, аніж зі мною.

Гнів йому минув, і тепер він здавався засмученим. Помурмотів, що хтось, либонь, попередив місцевих жителів про його прибуття. Тепер йому доведеться повернутися в Матаді з порожніми руками. Він не сказав нічого, коли Кейсмент наказав своїм підлеглим розв’язати хлопця, покласти його в гамак і, почепивши гамак між двома жердинами, вирушив у напрямку Боми. Коли через два дні вони прийшли туди, то, попри свої рани та втрачену кров, хлопець не помер. Роджер залишив його на санітарному посту. Він звернувся в суд із позовом на лейтенанта Франкі за зловживання владою. Протягом двох наступних тижнів його двічі викликали, щоб він сформулював своє звинувачення, й під час тривалих і дурних допитів судді він зрозумів, що його позов здадуть в архів, а лейтенанта Франкі не буде навіть попереджено.

Коли нарешті суддя відхилив його позов за браком доказів і в зв’язку з тим, що жертва відмовилася підтвердити його звинувачення, Роджер Кейсмент покинув службу в Дослідницькій експедиції Сенфорда і знову став працювати під командою Генрі Мортона Стенлі — тепер кіконґо регіону нагородили його прізвиськом Була Матаді (Руйнівник Каменів) — на залізниці, яку той почав будувати паралельно до караванного шляху, від Боми й Матаді до Леопольдвіля-Стенлі-Пула. Хлопець, якого відшмагали, залишився працювати з Роджером і став відтоді його служником, помічником і товаришем у мандрах по Африці.

А що він ніколи не міг сказати, як його звуть, то Кейсмент нагородив його ім’ям Чарлі. Він мав тоді шістнадцять років.