Читать «Сон кельта» онлайн - страница 262

У ті дні посилилися його хвороби. Ніщо не допомагало йому послабити болі артриту. Безперервні застудні захворювання, ускладнені лихоманкою, часто примушували його вкладатися в ліжко. Він схуд і страждав від безсоння. Так наче одного лиха йому було мало, перебуваючи в такому стані, він довідався, що газета «Нью-Йорк Ворлд» опублікувала статтю, безперечно, профільтровану британською контррозвідкою, в якій повідомлялося, що сер Роджер Кейсмент перебуває в Берліні, випрошуючи в Рейху великі суми грошей на організацію повстання в Ірландії. Він надіслав у газету листа з протестом — «Я працюю для Ірландії, а не для Німеччини», — який не був надрукований. Його друзі в Нью-Йорку переконали його не подавати в суд. Він його програє, і «Клан на Ґаел» не схильний марнувати гроші на судову тяганину.

У травні 1915 року німецькі власті відповіли згодою на наполегливе прохання Роджера: щоб Добровольці Ірландської бригади були відокремлені від полонених, які утримувалися в Лімбурзі. З 20 травня півсотні бійців Бригади, до яких їхні товариші ставилися вороже, були переведені до маленького табору Цоссен, в околицях Берліна. Вони відсвяткували цю подію месою, яку відслужив отець Кротті, й проголошували тости та співали ірландських пісень в атмосфері товариськості, яка трохи підняла настрій Роджера. Він повідомив бійцям Бригади, що через кілька днів вони одержать однострої, які він сам спроектував, і що скоро прибудуть кілька ірландських офіцерів, які керуватимуть військовими навчаннями. Ті, що сформували першу роту Ірландської бригади, увійдуть в Історію як творці подвигу.

Негайно після цієї події він написав нового листа Джозефові Мак-Карриті, розповівши йому про відкриття табору Цоссен і попросивши пробачення за катастрофічну зневіру, яку висловив у своєму попередньому листі. Він написав його у хвилину розпачу, але тепер він почувається набагато менш песимістично. Приїзд Джозефа Планкета й відкриття табору Цоссен підбадьорили його. Він і далі працюватиме для Ірландської бригади. Хоч вона й маленька, але це важливий символ у контексті європейської війни.

На початку літа 1915 року він поїхав до Мюнхена. Оселився в «Баслер Гофі», скромному, але приємному готельчику. Столиця Баварії гнітила його менше, ніж Берлін, хоч тут він жив іще самотнішим життям, ніж у столиці. Його здоров’я руйнувалося далі, й болі та застуда примушували його залишатися у своєму помешканні. Його внутрішнє життя відзначалося напруженою інтелектуальною працею. Він пив багато філіжанок кави й безперервно курив сигарети з чорним тютюном, які наповнювали його кімнату димом. Він писав багато листів до людей, з якими мав контакти в Канцелярії та Адміралтействі, й підтримував з отцем Кротті щоденне листування духовного та релігійного змісту. Він перечитував листи від священика і зберігав їх як найдорожчий скарб. Одного дня спробував молитися. Він уже давно не намагався цього робити, принаймні в такий спосіб, зосереджуючись, прагнучи відкрити Богові своє серце, свої сумніви, свої тривоги, свій страх помилитися, просячи в Нього милосердя та запитуючи Його, як йому далі діяти. Одного разу він написав короткий нарис про те, яких помилок має уникнути незалежна Ірландія, скориставшись досвідом інших народів, щоб не провалитися в яму корупції, тих величезних відстаней, які відокремлюють бідних від багатих, могутніх від слабких. Але іноді настрій у нього псувався: що він робитиме з цими текстами? Він не наважувався відвертати увагу своїх друзів в Ірландії на свої роздуми про її майбутнє, тоді як вони були занурені по вуха в реальність її підневільного стану.