Читать «Сон кельта» онлайн - страница 193

Через кілька днів в Іквітосі відбулася ще одна гротескна подія, випробовуючи спроможність Роджера Кейсмента дивуватися. Коли він ішов від свого готелю до будинку містера Стірса, то побачив, як з’юрмилися люди у двох приміщеннях, що здавалися державними установами, бо на їхніх фасадах виднілися герб і прапор Перу. Що там відбувалося?

— Там відбуваються муніципальні вибори, — пояснив йому містер Стірс тим своїм рівним голоском, що здавався позбавленим будь-яких емоцій. — Вибори, можна сказати, для дуже обмеженого контингенту людей, бо згідно з перуанським виборчим законом брати участь у виборах мають право лише ті, хто має власність і вміє читати й писати. Насправді результати виборів підбиваються в конторах фірми Арани. Саме там визначають імена тих, хто переміг, і відсотки поданих за них голосів.

Так воно, либонь, і було, бо в ту ніч святкували на невеличкому зібранні людей на Пласа-де-Армас, де грало кілька оркестрів і роздавали аґвардіенте — Роджер спостерігав усе це здалеку — обрання новим алькальдом Іквітоса дона Пабло Сумаету! Шваґер Хуліо С. Арани виринув зі своєї «криївки», виправданий народом Іквітоса — так він сказав у своїй подячній промові — від наклепів англо-колумбійської змови, сповнений енергії далі боротися з незламною рішучістю проти ворогів Перу й за прогрес Амазонії. Після того як було роздано алкогольні трунки, відбулися народні танці зі штучними вогнями, музикою гітар і вибухами бомб, які тривали до світанку. Роджер розважливо заховався у своєму готелі, щоб його не лінчували.

Джордж Мічел та його дружина нарешті прибули до Іквітоса на кораблі, що вийшов із Манауса 30 листопада 1911 року. Роджер уже пакував валізи, готуючись до свого від’їзду. Приїзду нового британського консула передували гарячкові пошуки з боку містера Стірса та самого Роджера Кейсмента, спрямовані на те, щоб знайти будинок для подружньої пари. «Велика Британія впала в неласку з вашої вини, сер Роджер, — сказав йому скинутий консул. — Ніхто не погоджується винайняти мені будинок для Мічела, хоч я й погоджуюся переплатити. Усі бояться образити Арану, усі мені відмовляють». Роджер попросив допомоги в Ромуло Паредеса, й головний редактор «Ель Орієнте» розв’язав проблему. Він сам винайняв будинок і передав його в суборенду британському консулові. Ішлося про будинок старий і брудний, і треба було терміново відремонтуватий оновити його й бодай якось умеблювати, щоб прийняти туди нових пожильців. Місіс Мічел була жіночка сміхотлива й свавільна, з якою Роджер познайомився вже біля підніжжя корабельного трапа, в порту, в той день, коли вони прибули. Настрій у дружини консула не погіршився ані тоді, коли вона побачила, в якому жалюгідному стані перебуває їхній новий будинок, ані тоді, коли вперше увійшла в нього. Негайно, навіть ще не почавши розпаковувати багаж, вона все тут помила й очистила своєю енергією та добрим гумором.