Читать «Сон кельта» онлайн - страница 15

Чарлі перший зі слуг повернувся додому, стікаючи водою.

— Піди поклич доктора Салаберта, але не французькою мовою, а місцевою говіркою.

Доктор Салаберт був одним із двох лікарів у Бомі, старовинному негритянському порту, — раніше він називався Мбома, — куди в шістнадцятому сторіччі прибували португальські торговці з острова Сан-Томе купувати рабів у племінних вождів зниклого королівства Конго, а тепер бельгійці перетворили його на столицю Незалежної Держави Конго. На відміну від Матаді, в Бомі не було шпиталю, а тільки амбулаторія для тяжких захворювань, де пацієнтів доглядали дві фламандські черниці. Лікар прийшов лише через дві години, тягнучи ноги й допомагаючи собі ціпком. Він був не таким старим, яким здавався, але тяжкий клімат, а передусім схильність до міцних трунків, зістарили його. Він здавався старезним дідом.

Одягався, як волоцюга. У його черевиках не було шнурків, а ґудзики на куртці були незастебнуті. Хоч день для нього лише починався, його очі були вже запалені.

— Атож, мій друже, це малярія, хіба тут може бути щось інше? Вас нещадно трястиме. А як від цього лікуватися, ви вже знаєте: приймати хінін, пити багато рідини, дієтичний бульйон, бісквіти й треба добре накриватися, щоб виганяти інфекцію потом. Навіть не думайте, що вам пощастить піднятися з ліжка раніше, як через два тижні. І ні в які подорожі не вирушайте, навіть за найближчий ріг вулиці. Малярія руйнує організм, вам це відомо не гірше за мене.

Хвороба забрала в нього не два, а три тижні. Він утратив вісім кілограмів і першого дня, коли йому пощастило піднятися на ноги, ступив лише кілька кроків і впав на підлогу, відчуваючи таку слабкість, якої раніше ніколи не відчував. Доктор Салаберт, пильно дивлячись йому у вічі, глухим голосом, у якому бриніло щось подібне до чорного гумору, застеріг його:

— У вашому стані було б самогубством вирушити в цю експедицію. Ваше тіло перетворилося на руїну й не витримає навіть подорожі до перехрестя Кришталевих гір. А тим більше кілька тижнів життя в умовах негоди. Ви не дістанетеся навіть до Мбанза-Нґунґу. Існують набагато швидші способи вбити себе, пане консул: пустити собі кулю в рот або зробити укол стрихніну. Якщо у вас виникне в цьому потреба, звертайтеся до мене. Я вже допоміг кільком людям вирушити в таку далеку подорож.

Роджер Кейсмент надіслав телеграму до Форін-Офісу про те, що стан здоров’я примушує його відкласти експедицію. А що незабаром тропічні зливи зробили джунглі та річку непрохідними, то експедиція у внутрішні райони Незалежної Держави Конго мусила чекати протягом кількох місяців, які розтяглися на цілий рік. Рік, протягом якого він повільно очунював від пропасниці й намагався відновити втрачену вагу, знову взяв у руки тенісну ракетку, став плавати, грати в бридж або в шахи, щоб скоротити нескінченні ночі Боми, водночас виконуючи консульські обов’язки, від яких він нудився неймовірно; рахував кораблі, які прибували та відбували, переглядав товари, що вивантажувалися з торговельних суден Антверпена, — рушниці, набої, сигари, вино, гравюри, розп’яття, кольорові вітражі, — і ті товари, що їх вивозили до Європи, — величезні купи каучуку, слонову кістку та вироби з неї, шкури тварин. Такий був обмін товарами, який у його юнацькій уяві мав урятувати конголезців від канібалізму, від арабських купців Занзібару, які контролювали торгівлю рабами, й відкрити їм двері до цивілізації!