Читать «Сон кельта» онлайн - страница 127

Тим часом як іншим членам Комісії мали надати кімнатки на двох, Роджер Кейсмент мав привілей, що його оселять самого-одного. То була зовсім невеличка кімнатка з гамаком замість ліжка й меблею, яка водночас могла правити й за скриню, і за письмовий стіл. Над невеличким столиком він побачив умивальник і дзеркало, там-таки стояв глек із водою. Йому повідомили, що на першому поверсі, біля входу, був септичний колодязь і душ. Щойно Роджер улаштувався й залишив у помешканні свої речі, перед тим як сісти снідати, він сказав Хуанові Тісону, що хотів би сьогодні ж таки ввечері почати опитувати всіх барбадосців, які працювали в «Чоррері».

На той час йому в ніздрі уже вдарив той згірклий і всепроникний маслянистий запах, схожий на запах гнилих рослин та гнилого листя. Він наповнював усі куточки «Чоррери» й супроводжував його вранці, пополудні, ввечері та вночі протягом усіх трьох місяців, поки тривало його перебування в Путумайо; то був запах, до якого він ніколи не міг звикнути, запах, від якого його нудило й поривало блювати, сморід, яким, здавалося, тут дихала земля, повітря, речі та люди і який відтоді перетворився для Роджера Кейсмента на символ лиха та страждань, що їх той сік, вичавлюваний із дерев Амазонії, довів до карколомних крайнощів.

— Дивно, — висловив свій подив Роджер у розмові з Хуаном Тісоном у день свого приїзду. — У Конго мені багато разів доводилося бувати на каучукових плантаціях та складах каучуку. Але я не пригадую, щоб конголезький каучуковий сік поширював такий сильний і неприємний запах.

— Це різновиди однієї речовини, — пояснив йому Тісон. — Цей каучук смердить дужче, але він і значно пругкіший, ніж африканський. У тих паках, які ми надсилаємо до Європи, каучук пересипають тальком, щоб применшити сморід.

Хоч загальна кількість барбадосців становила 196 у всьому регіоні Путумайо, на «Чоррері» їх працювало тільки шість.

Двоє з них відмовилися розмовляти з Роджером, хоч він, через посередництво Бішопа, запевнив їх у тому, що їхнє свідчення залишиться приватним, що в жодному випадку їх не стануть судити за те, що вони йому розкажуть, і що він особисто допоможе їм повернутися на Барбадос, якщо вони більше не захочуть працювати на компанію Арани.

Ті четверо, які погодилися дати свідчення, працювали в Путумайо близько семи років і служили Перуанській Амазонській компанії на різних станціях як наглядачі, тобто перебували на посаді, проміжній між начальниками і «хлопцями» та «розумниками». Перший, із яким розмовляв Роджер, Донел Френсис, високий і дужий негр, який кульгав і мав більмо на оці, так нервував і здавався таким недовірливим, що Роджер відразу зрозумів: багато він із нього не витягне. Він відповідав односкладовими словами й заперечував усі звинувачення. Згідно з його твердженням, на «Чоррері» начальники, службовці й «навіть дикуни» поводилися дуже добре. Тут ніколи не виникало проблем і не було насильства. Він був добре навчений, що йому казати і як поводитися перед Комісією.