Читать «Сон кельта» онлайн - страница 102

Коли вони вийшли з будинку Перуанської Амазонської компанії, Роджер провів колег до того будиночка, в якому їх оселили. Замість того, щоб відразу повернутися в дім британського консула, він прогулявся по Іквітосу, не обираючи певного шляху. Йому завжди подобалося прогулюватися, самому або в товаристві якогось друга, на початку й у кінці дня. Він міг прогулюватися годинами, але на незаасфальтованих вулицях Іквітоса часто спотикався на вибоях та в калюжах, наповнених водою, де квакали і хлюпалися жаби. Шум і гамір був неймовірний. Бари, ресторани, борделі, танцювальні зали та гральні заклади були переповнені людьми, які пили, їли, танцювали або сперечалися. І біля кожних дверей штовхалися зграї напівголих хлопчаків, які зазирали досередини. Він побачив, як на обрії зникає останнє багряне світло вечірніх сутінків, і решту прогулянки здійснив у темряві по вулицях, лише іноді освітлюваних лампами з барів. Коли ноги донесли його до квадратного майдану, який мав помпезну назву «Площа Зброї» (Пласаде-Армас), він обійшов його по периметру й несподівано почув, як чоловік, що сидів на лаві, привітав його португальською мовою: «Boa noite, сеньйоре Кейсмент». То був отець Рікардо Уррутія, настоятель августинської громади Іквітоса, з яким він познайомився на вечірці, влаштованій для них префектом. Він сів поруч із ним на дерев’яну лаву.

— Коли немає дощу, то приємно вийти подивитися на зорі й трохи подихати свіжим повітрям, — сказав августинець португальською мовою. — Треба тільки затулити долонями вуха, щоб не чути цього пекельного гамору. Вам уже розповіли про цей залізний дім, який напівбожевільний каучуковий промисловець купив у Європі й який тепер хочуть поставити тут, на майдані. Він, здається, експонувався на Великій виставці в Парижі 1889 року. Кажуть, у ньому розташується громадський клуб. Ви можете уявити собі цю піч, металевий дім у кліматі Іквітоса. Поки що він править за печеру для кажанів. Тут сплять їх десятки, повиснувши на одній ніжці.

Роджер Кейсмент сказав отцю, щоб він говорив іспанською мовою, що він його зрозуміє. Проте отець Уррутія, який прожив понад десять років свого життя серед августинців міста Сеара в Бразилії, волів і далі розмовляти португальською мовою. У перуанській Амазонії він не прожив ще й року.

— Я знаю, ви ніколи не бували на каучукових плантаціях сеньйора Арани. Але, безперечно, ви багато знаєте про те, що відбувається там. Я можу запитати вас, якої ви про це думки? Чи відповідають істині звинувачення Салданы Рока й Волтера Гарденберга?

Священик зітхнув.

— На жаль, думаю, відповідають, — промурмотів він. — Ми тут перебуваємо дуже далеко від Путумайо. Не менш як за тисячу двісті кілометрів. Якщо навіть у місті, де маємо представників влади, префекта, суддів, військових, поліцію, відбуваються дуже прикрі події, про які всім відомо, то можна тільки уявити собі, що відбувається там, де присутні лише службовці Компанії.