Читать «Сніговик» онлайн - страница 5

– Якщо вже зайшлося про теорію Дарвіна, то чому люди не чинять так, як тюлені? – запитав чийсь голос.

– Саме так і чинять! Наше суспільство – і нині, і в минулому – зовсім не таке моногамне, як здається на перший погляд. Проведене у Швеції дослідження показало, що від п’ятнадцяти до двадцяти відсотків дітей насправді народжені не від того батька, якого вони вважають своїм і який їх також вважає за рідних. Двадцять відсотків! Тобто кожна п’ята дитина! Кожен п’ятий народжений у брехні, але при цьому – з метою біологічної різноманітності.

Харрі почав крутити ручку в пошуках якоїсь музики. Він зупинився на Джонні Кеші, той виконував старий хіт групи «Eagles» «Desperado».

І тут у двері голосно постукали.

Харрі пішов до спальні, натягнув джинси, повернувся до передпокою й відчинив двері.

– Харрі Холе? – Чоловік у робочому комбінезоні, який стояв у дверях, дивився на Харрі крізь товсті скельця окулярів. Очі у нього були чисті, наче у дитини.

Харрі кивнув.

– Грибок у вас є? – серйозно запитав чоловік.

Навскіс через чоло у нього було начесане довге пасмо волосся – наче приклеєне. Під пахвою – пластиковий планшет із прикріпленим до нього густо списаним аркушем паперу.

Харрі чекав хоч якогось пояснення, але людина мовчки, незмигно дивилася на нього.

– Знаєте, – сказав Харрі, – це таки дуже інтимне питання.

Людина вимучила посмішку, яка чітко виказувала, як їй усе це насточортіло:

– Грибок у квартирі. Настінний грибок.

– У мене нема жодних підстав так думати, – відповів Харрі.

– Із грибком так завжди. Він рідко коли дає такі підстави, – чоловік почухав скроню й хитнувся на підборах.

– Але? – заохотив його Харрі.

– Але він там є.

– А чому ви так вважаєте?

– У ваших сусідів грибок є.

– Ах, он воно що! Ви гадаєте, він поширився до мене?

– Настінний грибок не поширюється. Хатній – так.

– Ну і?…

– У вентиляції вашого будинку, яка йде уздовж стін, десь є дефект конструкції. Через це розростається настінний грибок. Можна мені поглянути на вашу кухню?

Харрі відсторонився. Чоловік попрямував на кухню, де негайно приклав до стіни оранжевий прилад, схожий на фен для волосся. Той двічі пискнув.

– Вимірювач вологості, – пояснив чоловік і подивився на подобу індикатора. – Я так і думав. Ви впевнені, що не бачили нічого незвичайного? Не відчували жодних незвичних запахів?

Харрі стенув плечима.

– Плями як на старому хлібі? – допитувався той. – Запах гниття?

Харрі похитав головою.

– Може, у вас болять очі? – наполягав чоловік. – Відчуваєте часом утому? Голова болить?

– Авжеж, – знизав плечима Харрі. – Скільки себе пам’ятаю.

– Тобто весь час, поки тут живете?

– Ну… мабуть. Послухайте…

Але чоловік не слухав. Він вихопив з-за ременя ніж. Сильний удар – і пролунав стогін: це лезо ковзнуло між листами гіпсокартону під шпалерами. Чоловік висмикнув ніж, вставив знов і виколупав невеликий шматочок розкришеного гіпсу, залишивши в стіні чорну дірку. Потім вийняв маленький, розміром із авторучку, ліхтарик і посвітив у дірку. Між товстезними скельцями його окулярів пролягла глибока зморшка. Він наблизив до дірки ніс і потягнув повітря.