Читать «Сніговик» онлайн - страница 22

– А ти знаєш, що Чаплін – англійський дворянин? Сер Чарлз.

Юнас кивнув:

– Але вони все одно витурили його до США.

Юнас погортав книгу.

– Ти хворів цього літа, Юнасе?

– Ні.

– Але ж ти був у лікаря. Два рази.

– Мама просто хотіла, щоб мене оглянули. Мама… – Голосок раптом здригнувся.

– Ти невдовзі її знову побачиш, – утішив хлопчика Харрі і поклав долоню на худеньке плече. – Вона ж не взяла з собою рожевий шарф. Той, що лежить у тебе в кімнаті.

– Його хтось пов’язав на шию сніговикові, – тихо промовив Юнас. – А я забрав назад.

– Це, мабуть, мама не хотіла, щоб сніговик змерз. Ну, може, це зробив тато…

– Ні, це зробив хтось інший, після того як тато уже поїхав. Уночі. Той, хто викрав маму.

Харрі повільно кивнув:

– А хто цього сніговика зліпив, Юнасе?

– Не знаю.

Харрі поглянув у вікно. Ось чому він приїхав сюди сам, а не послав когось із співробітників. Йому здалося, ніби через всю кімнату пролягла крижана тріщина.

Харрі та Катрина сіли в машину й подалися вниз вулицею Хіркедалсвейєн у напрямі до Майорстуа.

– Що ви перш за все відзначили, коли ми приїхали? – звернувся Харрі до напарниці.

– Те, що там живуть зовсім не споріднені душі, – відповіла Катрина, пролітаючи повним ходом пункт в’їзду на платну дорогу. – Швидше за все, у них нещасливий шлюб. На додачу керує в родині чоловік.

– Гм. А чому ви так подумали?

– Ну, це цілком очевидно, – посміхнулася Катрина і поглянула в дзеркало заднього виду. – Відмінність у смаках.

– Поясніть.

– Ви бачили цей потворний диван та столик у вітальні? Типові меблі «під дев’ятнадцяте століття», куплені людиною двадцятого століття. Але обідній стіл з вибіленого дуба з алюмінієвими ніжками вибирала вона. До того ж, це «Вітра».

– Що за «Вітра»?

– Фірма. Швейцарська. Дорога. Така дорога, що якби вона купила доволі пристойні копії, а не оригінал, добряче зекономила б на обстановці для всієї цієї чортової вітальні.

Харрі відзначив про себе, що чортихнулася Катрина не так, як це роблять зазвичай. У її вустах лайка звучала якимось контрапунктом, котрий зайвий раз підкреслював її приналежність до вищого класу.

– Ну то й що?

– Зрозуміло, що у такому крутому будинку, та ще й у такому районі Осло гроші – не проблема. Але їй не дозволили змінити його диван та столик. А коли людина без смаку, але з явним інтересом до інтер’єра, наполягає на своєму, – то зрозуміло, хто в домі хазяїн.

Харрі кивнув, більше своїм власним думкам. Перше враження його ніколи не обманювало. Катрина Братт виявилася розумницею.

– Тепер розкажіть, що ви думаєте, – попросила вона. – Це ж наче як я маю у вас вчитися.

Харрі ковзнув очима по старій, багатій традиціями, але абсолютно нереспектабельній забігайлівці під назвою «Лепсвік»:

– Я думаю, Бірта Беккер залишила дім не зі своєї волі.

– Але жодних слідів насильства немає!

– Бо все було добре сплановано.

– А хто ж злочинець? Чоловік? Найчастіше воно так і буває, правда ж?