Читать «Сліпий музикант» онлайн - страница 40

V

Усі ці розмови, ці суперечки, ця хвиля кипучих молодих запитів, надій, сподівань і думок, — все це наринуло на сліпого зненацька й бурхливо. Спочатку він прислухався до них з виразом захопленого подиву, але незабаром він не міг не помітити, що ця жива хвиля котиться повз нього, що їй до нього немає діла. До нього не зверталися з запитаннями, у нього не питали думок, і скоро виявилося, що він стоїть осторонь, в якійсь сумній самотині, тим більш сумній, чим гомінкіше було тепер життя садиби.

Однак він і далі прислухався до всього, що для нього було таким новим, і його міцно зсунуті брови, зблідле обличчя виказували посилену увагу. Та ця увага була похмура, під нею крилася важка й гірка робота думки.

Мати дивилася на сина з сумом в очах. Очі Евеліни виявляли співчуття й турботу. Один Максим ніби не помічав, як впливає галасливе товариство на сліпого, і привітно запрошував гостей навідуватися частіше в садибу, обіцяючи молодим людям багатий етнографічний матеріал до їх ближчого приїзду.

Гості обіцяли вернутися і поїхали. Прощаючись, молоді люди привітно тисли руки Петрові. Він поривчасто відповідав на ці потиски і довго прислухався, як гуркотіли по шляху колеса їхньої брички. Потім він хутко повернувся і пішов у сад.

Після від'їзду гостей в садибі все стихло, але ця тиша здалася сліпому якоюсь особливою, незвичайною і дивною. В ній чути було ніби визнання, що тут сталося щось дуже важливе. у замовклих алеях, що озивалися тільки шепотом буків та бузку, сліпому вчувалися відгуки недавніх розмов. Він чув також у відчинене вікно, як мати й Евеліна про щось сперечалися з Максимом у вітальні. В голосі матері він помітив мольбу й страждання, голос Евеліни бринів обуренням, а Максим, здавалося, палко, але твердо відбивав напад жінок. З наближенням Петра ці розмови вмить стихали.

Максим свідомо, безпощадною рукою зробив першу проломину в мурі, який оточував досі світ сліпого. Гучна, неспокійна перша хвиля вже ринула в проломину, і душевна рівновага юнака захиталася під цим першим ударом.

Тепер йому здавалося вже тісно в його зачарованому колі. Йому важка була спокійна тиша садиби, лінивий шепіт і шелест старого саду, одноманітність юного душевного сну. Пітьма заговорила з ним своїми новими звабливими голосами, заколихалась новими неясними образами, тиснучись із тоскною метушнею принадного пожвавлення.

Вона кликала його, манила, будила запити, що дрімали в душі, і вже ці перші заклики позначилися на його обличчі блідістю, а в душі — тупим, хоч ще невиразним стражданням.

Від жінок не втаїлися ці тривожні ознаки. Ми, зрячі, бачимо відбиток душевних порухів на чужих обличчях і тому привчаємось приховувати свої власні. Сліпі тут зовсім беззахисні, і тому на зблідлому обличчі Петра можна було читати, як в інтимному щоденнику, залишеному розгорнутим у вітальні… На ньому була написана болюча тривога. Жінки бачили, що Максим теж помічає це все, але це входить в якісь плани старого. Обидві вони вважали це жорстокістю, і мати хотіла б своїми руками захистити сина. «Теплиця? — що ж такого, коли її дитині досі було добре в теплиці? Нехай буде так і далі, назавжди… Спокійно, тихо, безжурно…» Евеліна не висловлювала, як видно, всього, що було в неї на душі, але з якогось часу вона змінилася до Максима і стала заперечувати проти деяких, іноді зовсім незначних, його пропозицій з небувалою різкістю.