Читать «Скарб Солоного лиману» онлайн - страница 50
Олексій Якович Огульчанський
Перемога! Скільки було радості! Пух наче знавіснів — щодуху бігав навколо морського страховиська і заливисто гавкав, а ми, кружляючи у шаленому танку, оглядали свою здобич. Перед нами лежала велика жовто-плямиста рибина, з голови до хвоста утикана гостряками. Справжнє чудовисько!
Ми перекинули вовцюгу і побачили в його пельці, крім нашого гачка, ще з десяток дрібних гачечків з бичколовок. Отож, не вперше ця тварина рибалкам потрапляла.
Захопившись, ми й не помітили, як до нас підійшов дід Мореписець. За плечима в нього висів на ремінці фотоапарат. Він зупинився біля нашої здобичі.
— Справді, скат — морська лисиця, — мов переконуючи сам себе, мовив дід, а тоді піднесено додав: — Хлопчаки, та ви такий клас рибаловлі показали, що куди твоє діло. Мені ще не доводилося бачити отакенної лисиці. Вона ж не менше півтора метра завдовжки. Як тільки ви подужали такого велетня!
— Це камбалячий вовк, — відказав Мишко.
— Правду кажеш, козаче, справді морський вовк, хоча народне прислів´я говорить — хто народився лисицею, тому вовком не бути. Ця лисиця хитріша за всіх хижаків морських, вона навіть уночі знаходить здобич.
— Як же це їй вдається? — спитав я.
— Лисиччині секрети. А отутечки, — дід провів своїм ціпком впродовж хребта і хвоста, — цей скат має електричний орган, на початку хвоста заряджений позитивно, а на спині негативно. Плаваючи, він створює навколо себе електричне поле, за допомогою якого чудово орієнтується і знаходить свої жертви, де б вони не ховалися. Хлопчики, знищивши цього хижака, ви врятували безліч майбутніх камбал. Та за такі діла сам бог морів назвав би вас молодцями.
— Який бог? Нептун?!
— Чому Нептун! Я знав справжнього бога морів та океанів, — роздумливо проказав Мореписець.
— Справжнього?! І ви його бачили???
— Не те слово, хлопчаки. Не лише бачив, як оце вас, а й працював з ним.
— З богом?!!
— Атож, — дідусь посміхнувся, кашлянув значуще і, видобувши з кишені згорток і розгорнувши його, подав нам невеличку фотографію. — От погляньте на отого морського бога самі.
З пожовклої фотографії дивився сивочубий дід. Він поглядав на нас веселими очима, ніби говорив: «От, хлопчаки, ми й зустрілися! Радий познайомитися з вами…» Цей дід чимсь нагадував самого Мореписця.
— Хто це?
— Сам Микола Михайлович Кніпович, усеввітньовідомий вчений, великий знавець морів і океанів. У 1922 році на нашу косу прибула експедиція вчених на чолі з Кніповичем, яка мала дослідити Азовське море. Мені пощастило працювати юнгою на тому науковому вітрильнику.
Микола Михайлович навчив мене по-справжньому бачити, розуміти і море, і рибу. Навчив спостерігати за нею, виготовляти чучела риб, а ще — правильно записувати свої спостереження. Відтоді мене і прозвали Мореписцем, — весело посміхнувся бородань.