Читать «Сильмариліон» онлайн - страница 5

Не смійся! Колись давно (відтоді я поступово спустився на зем­лю) мені заманулося створити основну частину більш-менш цілісної легенди, яка від опису космогонії поволі переходила б у романтичну казкову історію, де більше ґрунтувалося би на меншому, дотичному до землі, а менше збагачувалося би з широкого тла. їй би добре па­сувала проста присвята: Англії, моїй Батьківщині. їй були би при­таманні доволі спокійні й чисті інтонації та мелодії, що їх я прагнув знайти, вона би викликала спомин про нашу «атмосферу» (про по­вітря та ґрунт Північного Заходу, себто Британії та сусідніх частин Європи, а не про італійські, егейські чи тим паче східні краї). На до­дачу до прозорої, ледве вловної (якби мені вдалося цього досягнути) краси, яку дехто називає кельтською (втім, вона нечасто трапляється у справжніх кельтських речах), ота легенда була би «високою», звіль­неною від очевидності й гідною зрілого духу землі, віддавна зануреної в поезію. Деякі великі оповіді я б описав детально, та більшість на­кидав би тільки у вигляді схем, загальними рисами. Цикли поєдну­валися б у величну цілісність, однак давали би свободу дії іншим умам і рукам, які володіють фарбами, музикою, драмою. Абсурд.

Звісно, такий самовпевнений задум не виник на рівному місці. Спочатку були сюжети. Вони поставали в моїй голові як «даність», виникали окремішньо, а вже потім міцнішали зв’язки між ними. Захоплива праця, хоч і з частими перервами (особливо з огляду на те, що мій розум, навіть одцалившись від наполегливих життєвих потреб, усе одно линув до іншого полюсу та виснажувався лінгвіс­тичними шуканнями). Відтак у мене завжди було враження, ніби я аж ніяк не «винаходжу» нове, а просто фіксую на папері вже суще «там», десь.

Звісно, я створив і написав багато різних речей (особливо для власних дітей). Деякі з них не вклались у канву цієї розгалуженої розвиненої теми, бо були докорінно відмінними: наприклад, «Лис­ток пана Дрібнички» та «Фермер Джайлз» — оті два твори, які тільки й було видано. «Гобіт», значно життєвіший за своєю суттю, з’явився цілком незалежно: я, починаючи його писати, і не уявляв, що він стане частиною загальної концепції. Проте цей твір із його тяжінням до земного та входженням у спільну «історію» несподіва­но виявився завершальним складником усієї цілості. Як високі Ле­генди про витоки сприймаються ніби крізь призму ельфійського розуму, так серединна гобітівська оповідка виражає, властиво, людське бачення тих подій; остання ж оповідь гармонізує їх.

Я не люблю Алегорії — свідомої навмисної алегорії, — та все ж будь-яке намагання пояснити зміст міфу чи казки неминуче зводить­ся до мовних алегорій. (І, звісно, що «життєвіша» історія, то вона краще надається до алегоричних інтерпретацій; натомість щонай­краща зумисна алегорія, цілком імовірно, перетворюється на зви­чайнісіньку історію.) Так чи інак, а в усіх цих текстах ідеться про Падіння, Смертність і Машину. Зв’язок із Падінням неминучий, але цей мотив обіграно в кількох варіаціях. Зв’язок зі Смертністю по­стає з огляду на те, як вона впливає на мистецтво та бажання творення (чи краще сказати: суб-творення), яке нібито не виконує жодних біологічних функцій і відсторонене від задоволення потреб простого біологічного життя, що з ним воно в нашому світі зазвичай перебуває у стані боротьби. Це бажання путами пристрасної любові прив’язане до реального первинного світу й, отже, пронизане чут­тям смертності, а відтак невдоволенням нею. У ньому закладено безліч можливостей для «Падіння». Це бажання, привласнюючи створене «власноручно», може трансформуватись у бажання воло­діти; суб-творець захоче бути Володарем і Богом власного приват­ного творення. Він повстане проти законів Творця, особливо проти смертності. І те, й інше (разом чи окремо) породить жадання Влади, щоби якомога швидше здобути бажане, — себто приведе до Маши­ни (чи Магії). Під останнім я розумію будь-яке використання зовніш­ніх проектів або механізмів (апаратів) замість розвитку природних внутрішніх здібностей чи талантів, а навіть використання цих талан­тів із негідною метою — домінувати: трамбуючи, мов бульдозером, реальний світ або накидаючи свої бажання іншим. Машина — це наша осучаснена, очевидна форма домінування, доволі близько спо­ріднена з Магією, хоча цього зазвичай не визнають.