Читать «Сіно» онлайн - страница 3

Його гнала базаром голодна туга корабельної, вантаженої на «Генді» худоби. Він шукав сіна.

Проте, кого в Севастополі годувати сіном?

На базарі ним не торгував ніхто. Франтуватий матрос з рефрежиратора «Днепр», що ходить в закордонні плавання, пройнявся співчуттям до голяндського баталера. Він ходив за ним добровольцем-перекладачем. Мова їхня була не голяндська й не руська. Це була морська, Інтернаціональна сумішка.

І цією сумішкою матрос з рефрежиратора намагався передати повільні міркування базарних дядьків:

— Та й звідки б у нас сіно... Свою худобу годуємо, а щоб продавати, то мабуть що й ні...

Хякінен хвилювався. На нього чекали дві сотні коров'ячих зголоднілих ротів. Все це загрожувало справжнім худоб'ячим бунтом. Незабаром ввесь базар знав уже його загострені риси, загострені форми й метушливі запитання через несподіваного перекладача. Потім, за чиєюсь порадою і Хякінен, і матрос, що відрекомендувався баталерові, як Жан Журавель, поїхали до Циганської Слобідки.

На якомусь тісному, забрудненому дворі вони відшукали кілька пудів сіна. Жан Журавель зняв на дворі жахливий галас. Він, виказуючи незрівняну доброзичливість, торгувався до поту.

Зрештою, транспорт рушив.

Хякінен крутив у руках травинки. Жан Журавель сидів переможцем. Рев худоби вони почули, навіть не доїхавши новопобудованого в порті холодильника. «Генді» стояв значно далі, виставивши всі, набуті в штормі виразки. Він був оточений здивованими старожилами рейду, що сповнювали човники, ялики, оточили приплави й здивовано оглядали неспокійний пароплав, де панувала загальна метушня матросів і вантажу. Величезні бики бросалися по своїх клітках; вони вдаряли лобом у ґрати і дерев'яні їхні клітини, загрозливо порепуючи, вбирали в себе скажені удари. Кваплячись Хякінен жменьками розкидав сіно. Воно зникло відразу і новий недовгий припадок сказу заступила вимушена тиша; з неї скористався боцман, оголосивши малий збор, щоб прибрати огидні зеленкуваті патьоки на палубі.

Пароплав був тероризований власним вантажем.

Це був невибагливий і тупий бунт худоби, що настирливо вимагала для себе сіна, певно відчуваючи, що сіна на пароплаві нема.

Капітан Ван-Баар, застібнувшись на всі ґудзики, ретельно почистивши велику м'яку шляпу, діставши найзагрозливішу люльку, пішов до адміністрації порту. Він минув білу колонаду Графського Приплаву й зайшов до контори Торговельного Порту. У канцелярії відразу впізнали його і столами пройшов шепіт: — «Скотячий капітан...» Ван-Баар зайшов до начальника і поважно розпочав розмову за сіно. Звичайно, в порті сіна не було.

Гості були несподівані й адміністрація порту лише пообіцяла шукати. В порті ж, там де стояв «Генді», гамірний супровід всякого ремонту зовсім тонув у реві. Гвинти ж поступово набували працездатности і шторм у морі затихав.