Читать «Рябина» онлайн - страница 4
Іван Франко
Василь. О, зараз видно, що кому на думці, а дівчатам весілля.
Митро
Феся. Агій, то десь ярмарок був!
Василь. Е, не дуже великий, коли тебе там не було.
Митро
Олекса. Видите, а від нас нікого там не було.
Василь. Господи, якби-то чоловік хоч раз перед смертю був на такім вічі! Та то певно, що мусить душа радуватися.
Митро
Феся. А що то таке «мальовничих»? То ніби в мальованках, чи що?
Митро. Ото вигадала! Таже там бабів не було, а самі хлопи.
Олекса. То значить, Фесуню, що на тих покутянах убрання такі гарні, що хоч їх зараз малюй!
Феся. Який жаль, що жінок і дівчат на такі паради не пускають.
Інша дівчина. Та може би, вони нічого й не розуміли?
Феся. Агій! Не розуміли! Та чень же, там по-турецьки не говорять. Можуть хлопи розуміти, то чому ж би й жінки не могли?
Митро
Феся. От тобі й на! За вовка помовка, а вовк тут. Значить, і жінки там були? А я гадала, що їх би там не пустили.
Олекса. Віче на те й називається всенародним, що всякий нарід, чоловічий і жіночий, може там прийти, і слухати, і говорити.
Феся. І говорити? Господи! Та се вже справді якийсь новий світ настає, коли й жінок до чоловічої ради допускають!
Василь. Го-го, Фесуню! Ще колись до того дійде, що й жінки і дівчата самі своє віче скличуть.
Феся. А тоді, будь певний, що таких, як ти, на своє віче не допустимо.
Василь. То зле, Фесуню! Таким, як я, ви повинні би ще заплатити, щоби прийшли на ваше віче, розрушали вас, щоб ви мали на кім свої язички острити.
Парубки. Ха-ха-ха! Правда, правда!
Митрою