Читать «Рух життя, або Динамо (збірник)» онлайн - страница 20

Все это говорится, как на надоевшей репетиции, – все роли уже давно выучены наизусть. Жесты скупы и стилизованы, как в корейской опере. Внезапно мимо наших героев с гиканьем, свистом и стрельбой проносятся всадники. Непонятно – кто, сколько и зачем. Выстрелом с Михайлика сбивают шапку. Михайлик молниеносно спрыгивает с коня и, прикрываясь ним, стреляет из пистолей. Чей-то конь скачет галопом, но уже без всадника. Чей-то труп валится в огород, только лишь подсолнухи колышутся и торчат из-за тына желтые сапоги.

Михайлик (начебто нічого не сталося). А як сьогодні прийду в садок до тебе?

Дівчина. А чого тобі туди ходить? Гарбузів не бачив?

Михайлик уже на коне. С побеждающей уверенностью смотрит сверху на девушку. Заискивать – не в его характере.

Михайлик. А ось і побачимо, які в тебе гарбузи!

Свистнул, конь на дыбы взвился, удар нагайкой, – и пропал в столбе пыли, издавая дикие запорожские крики.

Левада во владениях пана Бардецкого. На турецких коврах в позах казака Мамая из известной картины и со всей полагающейся атрибутикой (конь, седло, ружье и т. д.) сидят: отец Михайлика (Киндрат Омельянович) и пан Бардецкий.

Они любуются лошадьми, которые прогуливают перед ними молодые хлопцы, треплют за ушами породистых собак, выпивают и закусывают. На лицах пирующих неимоверный кайф.

Пан Бардецький. Дивуюся вам, пане полковнику, мати такі ліси і поля і не тримати собак А хочете, я вам продам своїх?

Полковник. Краще ви, пане, купіть у мене кабанів. Таких гарних ви ніде не купите. А які розумні! Коли я п'яний додому йду, то вони вже про то за кілометр знають.

Пан Бардецький. На яку холеру, пане, мені їх розум? Хіба дурного кабана та вже й не можна їсти?

Полковник. З іншого боку, пане, розумні кабани – то біда. Бо вони як люди. Я, коли їх колють, навіть не дивлюся. А піду собі в садок, щоб і не чути.

Полковник всматривается вдаль.

Полковник. Ану, пане, у вас очі молодші, то подивіться, кого там чорти несуть?

Пан Бардецький. Якісь там хлопці… Хіба що не наші, пане полковнику.

На ближайшем холме возникает нечто вроде орды. Через мгновение с гиканьем, свистом и стрельбой орда исчезает.

С горы, прямо под ноги полковнику, катится какой-то сверток. По ходу движения тряпица разматывается, и перед удивленными взорами собеседников предстает голова в мусульманской чалме, с приятно оскаленными зубами.

Полковник. Ти диви, от бісові діти! Не дають християнським людям горілки випить! А ото, іще когось чорт несе!

Прямо на кайфующих приятелей галопом несется Михайлик. Он картинно осаживает коня, соскакивает с него, картинно кланяется отцу.

Михайлик. Здрастуйте, батьку!

Полковник. І ти здоров будь, синку! З якими новинами, добрими чи злими?

Михайлик. Є і добрі, і погані.

Полковник. Ну, тоді починай з добрих.

Михайлик. Низові хлопці на кордоні татарву сильно побили. Та набрали добра всякого возами. Як то кажуть, з китайки та оксамиту онучі собі скрутили. А зброї турецької: шабель, пістолів, сагайдаків – то вже без ліку. І сину вашому там перепало трохи. Оце, батьку, вам від мене.

Михайлик с поклоном подает отцу драгоценную турецкую саблю.