Лісу камени бояться, не радо вступають до нього,Всі невідомі стежки треба розглянути їм.Саме в цю мить аркадійський божок, і дворогі сатири,Й гамадріади сюди разом усі прибули:Нам показати хотіли по черзі ліси щонайближчі,Де проживає та Русь, що простягається тут.Ходить по лісі віщун незвичайний, за ним ідуть музи,Русине, подив твої в них викликають ліси.Всюди, куди божества лісові та сатири водили,В густозарослих лісах стежку боги віднайшли.Сліду людського не знайдеш у них, а звіриних багато,Зрідка у хащах густих можна узріти птахів.Тільки якщо без вожатого підеш – заблудиш напевно,Справжній, скажу, лабіринт Дедалів стріне тебе.Ми пробираємось далі, а музи навкіл споглядають,Все, що побачать вони, в серці затямлять як слід.А примічають вони, аоніди, усе, що ліс дикийВиплекав і береже в нетрях зарослих своїх:Різні породи дерев і жителів урвищ лісистих,Трави високі, в яких може сховатись табун.Довго блукали вони, вже набридла їх серцю мандрівка,І захотілося всім, втомленим, десь відпочить.Втім, їх бажанню назустріч прийшла сама доля щаслива:Близько у спеку страшну трапився затінок їм.Вільхи в долинах росли, на узвишшях дуби красувались,У піднебесся п’ялось їхнє зелене гілля.Тут із вершини крутої струмок розливав свої води,Шум і дзюрчання його всюди наокруж неслось.І соловейко в тернистім кущі десь виспівував пісню,Голос приємний з куща зрадив того співака.Сотні він звуків в ефір посилає з маленького горла,Ротик роздувши дзвінкий, милі виводить пісні.Тут же йому вторували шпаки, та не вийшла в них пісня,Рівно ж і в щигля, який пісню дзвінку затягнув.Горлиця (рідко гніздо її знайдеш) також туркотіла,Навіть плодючий деркач голос тремтячий подав.Раптом дрозди у повітрі, мов хмара страшна, пролетілиЙ збилися в купу вгорі, начебто куля неслась,Співом своїм голосним вони пестили ніжне повітря;Часто прохожий ставав їхній послухати спів.Врешті вже пісня одна залунала всіх жителів лісу,Трудно пізнати було, скільки звучить голосів.Саме отут розмістилась громада богів тих рогатих:Фавни, сільвани, до них бог аркадійський підсів.Музи ж не сіли із ними, годилось їм бути окремо:Слід непорочним минать завжди розпусних богів.Вибрали місце на зрубанім дубі, і, сівши, мистецтвоКожна своє почала на інструменті своїм.Першою Кліо нечувану пісню заграла на флейтіІ на мотив лісовий грала мелодії всі.Пісню хвалебну співали всі музи спочатку по черзі,Потім, змінивши цей лад, знов повторяли її.І розлилася врочисто їх пісня у лісі лункому,Ехо вторила, і ліс вже замовчати не міг.Крик піде лісом, якщо закричить сильним голосом Стентор,Пошепки скажеш будь-що – пошепки ліс відповість.Як відбиваються в дзеркалі форми, так пісня в долинах;Музи лиш пісню почнуть – спів у долині луна.Тільки вагались, чи спершу співать про ліси, чи про замки,Чи то про руських людей, чи то про звичаї їх?Тут Аполлон припинив суперечки та всякі ваганняЙ голосом божим тоді так він звернувся до них:«Сестри, без сумніву, спершу ліси нам створив Бог всевладний,Духів у них поселив, щоб берегли ці місця,Міст не було ще тоді, на цих землях ліси виростали,Ще і людей не було, всюди ліси вже росли.Ліс тут з’явився раніше, ніж «Русь», цього краю імення,Ліс уже був, а цей край Руссю назвали пізніш.Потім і люди сюди прибули – це кращі нащадкиБатька Яфета, і край цей заселили вони.Зви оце плем’я Яфета, як хочеш: бастарни (це назва колишня),Чи іллірійці, чи теж можеш сарматами звать,Чи то оті гамаксобії, що на возах проживали.Можеш назвати і так, не заперечу тобі,Тільки скажу, що від прадідів Русь свою назву виводить,Русів нащадки усі всюди признали її.Отже, і цих, хоча й інші ще є, нам за прикладом предків,Милий читачу, тепер русами слід називать.Прадіди русів пройшли мимо вод Меотійського моряЙ сіли в холоднім краю, там, де лютує Борей.Там же, під Воза сузір’ям, оселі свої заснували,Поруч врожайні поля: кожен отримав наділ.Мурами згодом міста укріпили надійно; закониЙ звичаї предків своїх ще й зберігають тепер.Спершу отож про ліси та міста заспіваємо пісню,Звичаї ж їхні й права – скажем про них під кінець».Думка сподобалась музам. Як Феб закінчив свою мову,Хор геліконський затих: брата пораду прийняв.Зараз же пісню свою повели про ліси та угіддя —Все намагались вони вкласти у ритми дзвінкі.Хором вітали і руські великі ліси, і діброви,Тут же завдання своє виконать швидко взялись.
