Читать «Ріка далеких мандрів» онлайн - страница 38

Чингіс шарпонув мене за рукав, мовляв, слухай мовчки, не перебивай старших. Одначе було вже пізно.

— На тінь, — повторив старий. Тепер, коли у печері спалахнуло багаття, вона здавалася ще таємничішою.

Я сторожко роззирнувся. У мороці печери Роман, Орест і Чингіс теж зникли. Від них лишилися тільки тіні. Уся печера здавалася заполоненою безліччю тіней. Чесно зізнаюся: мені стало моторошно.

Тим часом Орест та Роман переходили від одного заглиблення у стіні до другого, намагаючись виявити перехід до наступної печери, яка, напевне ж, повинна бути десь поблизу. Але нічого не знаходили.

— Не треба нічого шукати, — мовив їм Вічний Мисливець. — Я знаю хід до головної печери шаманів, де вони приносили в жертву богам оленят. Колись шлях до неї вважався найбільшою таємницею місцевих шаманів, яку передавали у спадок. Кажуть, що дуже давно, коли на землю нанаїв прийшли жорстокі вороги з півдня, з-за Амуру, шаман, рятуючи рештки свого племені, привів його в печери, щоб перечекати, поки вороги заберуться геть. Але проводив із печери в печеру, понадівавши на голови шкіряні мішки, щоб ніхто не запам'ятав шляху. Люди, тримаючись один за одного, ішли за шаманом, наче сліпці за поводирем. Потім так само виводив їх звідси.

— І більше ніхто не знав ходу? — здивувався Роман.

— Старші люди казали, що туди ведуть аж три переходи. Я знаю тільки один.

— І не пробували відшукати два інші?

— Я не мав для цього часу, — стенув плечима старий. — Аян Курун завжди був на полюванні. Білку стріляв. Оленя стріляв. Усе життя — полювання.

— Невже їх справді так важко відшукати? — мовив я, підсідаючи до вогню.

— Неважко, — стиха мовив старий. — Є давній мудрий спосіб. Ось гляньте.

Він вийняв з багаття дві палаючі гілки, і підійшов до найближчого отвору.

— Бачите: полум'я рівне. А тепер підійдіть сюди.

Слідом за старим ми зайшли за найдальші стовпи. У виямку, що відкривався за ним, виднілося чотири вузенькі проходи. Старий підніс свій смолоскип до одного з них. Полум'я одразу ж збилося назад і почало мерехтіти й гаснути.

— Де протяг — там і наскрізний прохід. У тому кінці його має бути печера. Це той хід, який я знаю.

— Але ви казали, що є три входи до неї, — нагадав Роман.

— В цьому запевняли старі мисливці, духи яких уже давно полюють разом із духами древніх предків. Я знайшов ще один прохід, у якому відчувається такий же протяг. І пройшов ним. Виявилося, що він веде сюди з печери, у якій ми щойно побували. Та хтось колись знайде і ті два. Якщо вони є. А поки що нам треба рушати до головної печери. Тільки спочатку слід повідкидати каміння, яким закладено вхід.

18

Поки Вічний Мисливець курив люльку, сидячи біля вогнища, ми швидко повідкидали каміння і побачили вузький коридор, що уступами вів униз, в глиб гори.

— Ось це вже щось! — вигукнув Роман, задоволено потираючи руки. Ясна річ, йому хотілося пошвидше розгадати таємницю цієї головної шаманської печери. Та й мені — теж. Тільки й того, що я не наважувався кинутися у прохід поперед дорослих.

— Ну що, прохід вільний? — запитав Аян Курун від вогнища.