Читать «Ріка далеких мандрів» онлайн - страница 26

— Ну що ж, — спроквола відповів Курун. — Можливо, в Карпатах воно справді так. А в Шаманській печері… Ні, не вірю, що все в тих легендах — вигадка. Кажуть, що через одну з малих печер можна потрапити у Долину Драконів. І що на крутих схилах цієї ущелини є малюнки, намальовані мисливцем Уйчаном, в якого вселився Злий Дух. В інших місцях мені доводилося бачити малюнки на скелях. Чому їх не може бути в Долині Драконів?

— Якщо тільки існує сама долина? — докинув Роман. — Перекажіть, будь ласка, хоч одну з тих легенд.

І потім ми ще довго сиділи на березі річки, і Вічний Мисливець розповідав про мужнього велета Очина, який, не бажаючи скоритися завойовникам, що прийшли з Півдня, з-за Амуру, повів рештки свого племені в печери. Довго він відбивався там зі жменькою своїх воїнів від чужинців. А з настанням холодів вороже військо знялося і, боячись загинути, відступило.

Розповідав і про шамана Кігача, який після смерті старого вождя захопив владу над племенем і довго й жорстоко правив ним, заводячи всіх непокірних до печери, звідки вони вже не поверталися. І про молодого красеня-мисливця Уйчана, який любив малювати вугіллям на каменях. Побачивши якось його малюнки, шаман (це вже був інший шаман, не Кігач) повів його з собою в печеру. І п'ятдесят літ не випускав звідти, примушуючи розмальовувати схили Долини Драконів. А коли художник зовсім зістарівся, шаман нарешті змилостився і відпустив його на волю.

Проте на волі Уйчан провів лише три доби. Рівно стільки знадобилося йому, щоб дістатися свого стійбища, переночувати біля вогневища, яке лишилося на тому місці, де була його хатина, і повернутися назад до печери. Там він попросив шамана дозволити йому знову оселитися в Долині Драконів, бо хоче рештки днів прожити, бачачи свої творіння. Але молодий шаман, син того шамана, який привів сюди мисливця, сказав, що це творіння Злого Духа, який вселився в нього. І звелів своїм охоронцям завести художника до печери Великої Кішки, від пазурів якої Уйчан і загинув.

Розповів нам Вічний Мисливець і про шістьох партизанів, яких він сам, ще хлопчиком, привів до печер, щоб урятувати від карального загону білогвардійців. І подальшої долі яких так досі й не знає.

Сталося так, що карателі притисли невеличкий партизанський загін до Болотяного озера, що величезною, майже тридцятикілометровою підковою огинала селище Еймон. Дві доби партизани оборонялися, залігши на узвишші довкола руїн старообрядського скиту, а потім, на світанку, дев'ятеро останніх вирішили пробиватися через болото до селища. Білі помітили їх відхід і кинулися переслідувати, але з руїн їх зустріли вогнем четверо поранених, що добровільно залишилися прикривати своїх товаришів. Протрималися вони лише півгодини, але все ж таки дали змогу своїм відірватися від переслідувачів. Серед карателів не було людини, яка б знала це болото, і вони змушені були піти в обхід. А партизани пройшли. Але тільки шестеро. Троє загинуло в трясовині. Один із них був знайомий з батьком Аяна Куруна. До його хати він і привів своїх товаришів так, що ніхто більше в селищі не помітив їх появи. Батько Аяна зустрів їх привітно, проте нездужав і в провідники до печери дав їм сина.