Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 95

Законодавчий перелік покарань, зазначений у цій статті, в основі містить один критерій – ступінь суворості покарання. Причому розподіл покарань за цим критерієм здійснюється в законі безвідносно до того, чи є той або інший вид покарання основним чи додатковим, носить строковий або безстроковий характер, належить до числа загальних або спеціальних. Тож перелік покарань є своєрідними «сходами», де кожен вид покарання посідає відповідну «сходинку».

Така побудова переліку покарань у Загальній частині КК України багато в чому визначає і підхід законодавця до визначення санкцій статей Особливої частини КК України, оскільки порівняльна суворість покарань зумовлює і ту послідовність, у якій основні види покарань перелічуються (розташовуються) в альтернативних санкціях, і ті правила, на основі яких установлюється визначене співвідношення (сполучення) основних і додаткових покарань у кумулятивних санкціях.

Установлення законодавчої градації (ієрархії) покарань за ступенем їх суворості формує і судову практику. Адже з такого поділу постає, що один вид покарання (наприклад, арешт) завжди визнається більш суворим, ніж інший (наприклад, штраф), незалежно від того, що він призначений судом як основне чи додаткове покарання, яким терміном (мірою) визначений у вироку і при застосуванні якої норми або інституту (при приєднанні додаткового покарання до основного, призначенні більш м’якого покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням тощо) він використовується.

Види і система покарань є відображенням пануючих в певному суспільстві поглядів на засоби протидії злочинності. Звідси – система покарань у суспільстві створюється і формулюється в законі згідно з існуючими поглядами на цю протидію і відображає результати розвитку суспільства, відповідає певним етапам цього розвитку. Система покарань створюється державою, тобто волею людей. Проте, по-перше, вона не може вибудовуватися на свавільній основі. Створення окремих елементів системи, тобто видів покарань, з певним змістом і формою, специфічним порядком застосування кожного з них повинно бути соціально обумовлено. Це – необхідна умова побудови системи покарань, тут не повинно бути волюнтаризму. По-друге, створена волею людей система покарань отримує своє об’єктивне існування як сукупність видів покарань, що застосовуються судами за вчинення злочинів, і в процесі її функціонування набуває якихось нових якостей, іноді і непередбачених законодавцем.

Відповідно до ст. 52 КК України всі покарання поділені на основні й додаткові (самостійні підсистеми). Причому в ній закріплено не тільки поділ покарань на основні й додаткові, а й визначено значення цієї класифікації як для порядку їх призначення, так і для правил співвідношення (сполучення) їх один з одним. Саме в цій нормі (у ч. 4 ст. 52 КК України) відображено ті відмінні ознаки правового статусу інституту основних і додаткових покарань, які визначають різну їх функціональну роль. Викладене свідчить, що вперше на законодавчому рівні в спеціальній нормі встановлено не лише порядок призначення основних і додаткових покарань, а й визначено їх різну функціональну роль. Основному покаранню закон надає значення головного, визначального, вирішального, цілком самостійного засобу впливу на засудженого і саме з його застосуванням насамперед пов’язує досягнення цілей покарання. Цим характеризується наявність у санкціях низки статей лише основних покарань (без додаткових), а також обов’язковість їх призначення за злочин і детальніша регламентація порядку їх застосування.