Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 71

Викладене вище дає змогу зробити висновок, що необхідною та достатньою умовою наявності вини у злочинах з формальним складом можна вважати усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та бажання його вчинити, але за умови, що усвідомлення суспільної небезпечності діяння розуміється як результат усвідомлення його наслідків, а бажання вчинити злочинне діяння одночасно означає наявність бажання досягти злочинних наслідків. Та обставина, що ці наслідки у формальному складі злочину «опинилися» за межами складу, жодним чином не змінює змісту вини суб’єкта. У формальному складі злочину порівняно із матеріальним модифікується лише форма вини, а не її зміст.

Оскільки діяння є засобом досягнення певного результату в процесі осмислення діяння, в тому числі й усвідомлення його суспільної небезпечності, то результат діяння «вмонтовано» в структуру осмислення (усвідомлення) його сутності. Тож доходимо висновку, що процес усвідомлення сутності діяння одночасно є процесом усвідомлення наслідків, до яких воно призводить. Діяння і його наслідки можна вважати елементами одного об’єкта усвідомлення (осмислення) суб’єктом, який його вчиняє, а отже – досягає. Роз’єднання діяння та його наслідку повинно мати виключно умовний характер. Насправді діяння та його результат у свідомості суб’єкта злиті воєдино, інакше неможливо адекватно усвідомити та оцінити ні перше, ні друге. За дотепним висловом В.М. Мельничка, інакше ми не зможемо відрізнити подвиг героя, який вдався до самопожертви, від самогубства.

Стосовно іншого аспекту дискусії щодо змісту вини у формальних складах злочину, а саме – виду умислу, зауважимо, що для злочинів з формальним складом характерною є вина у виді прямого умислу. Але не тому, що суб’єкт не має психічного ставлення до наслідків діяння. Навпаки, саме наявність такого ставлення до наслідків визначає зміст ставлення до діяння. До слова, саме тому законодавча формула умислу є універсальною і не потребує змін та «уточнень».

Дехто з учених припускають можливість вчинення злочину з формальним складом і з непрямим умислом. Зокрема, В.Г. Макашвілі вбачає непрямий умисел у формальних складах злочину, коли суб’єкт, вчинюючи діяння, не впевнений у його злочинному характері і лише припускає, що воно є суспільно небезпечним.

На нашу думку, у зазначених складах злочину має місце лише прямий умисел. Проте ситуації, змодельовані прихильниками іншої думки, нетипові для практики. При цьому ми усвідомлюємо, що теоретично зазначений аспект характеристики вини у злочинах з формальним складом є дискусійним, тому повинен бути предметом подальших наукових досліджень.

Щодо суб’єкта злочину традиційно його поняття формулюється так: це фізична, осудна особа, яка у віці, з якого настає кримінальна відповідальність, вчинила злочин (ст. 18 КК України). Це свідчить про три ознаки загального суб’єкта – його «фізичність», осудність та досягнення віку кримінальної відповідальності. Якщо ж суб’єкт наділений бодай однією додатковою ознакою, він автоматично зараховується до так званих спеціальних суб’єктів.