Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 184

У доктрині кримінального права існує багато поглядів на те, в яких випадках слід говорити про злочин, вчинений уперше. Деякі автори, наприклад, зазначають, що особою, яка вчинила злочин вперше, визнається особа, яка раніше або взагалі не вчиняла ніякого злочину, або якщо і вчиняла, то строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за нього закінчився (ст. 49 КК України), або судимість погашена чи знята.

Наступною умовою звільнення від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 46 КК України є вчинення злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості.

Як відомо, у ст. 12 КК України критерієм класифікації злочинів є їх караність, що є показником їхньої суспільної небезпечності. Форма вини не враховується при поділі злочинів на чотири категорії. Однак вона внаслідок доповнень, внесених відповідно до закону України від 15 квітня 2008 року № 270-VI, має важливе значення, адже застосування ст. 46 КК України тепер можливе не лише у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання, а й необережного злочину середньої тяжкості.

Прийняття зазначених доповнень до ст. 46 КК України стало логічним завершенням триваючої з цього приводу дискусії, незважаючи на те, що законодавець акцентував увагу лише на необережних злочинах середньої тяжкості. Однак, на думку деяких дослідників, у питанні розширення кола діянь, за вчинення яких особа, за наявності передбачених законом підстав, звільняється від кримінальної відповідальності за примиренням із потерпілим, не треба зупинятися. Так, Х.Д. Алікперов зазначає, що у деяких випадках украй важливо враховувати позицію потерпілого і при вирішенні питання про звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин іншої категорії. Зокрема, це стосується тяжких злочинів (умисних майнових злочинів та злочинів, вчинених через необережність), але таких, що не спричинили тяжких наслідків для життя і здоров’я потерпілого, коли особа, яка вчинила будь-яке із діянь перелічених категорій (наприклад, крадіжку), перебуває в близьких стосунках із потерпілим (наприклад, діти, подружжя, близькі, друзі, товариші по службі, сусіди). У цих випадках ігнорування волі жертви злочину і притягнення суб’єкта до кримінальної відповідальності призводить до того, що інтереси потерпілого порушуються двічі: один раз – у результаті взаємодії зі злочинцем, другий – у результаті взаємодії з правоохоронними органами.

Висловлюючи критичні зауваження щодо думки Х.Д. Алікперова, професор В.В. Мальцев зазначає, що її прийняття відкриє шлюзи беззаконню, а розсуд правозастосовувача, що часом буває необ’єктивним чи не завжди справедливим, стане безмежним; запанує сваволя, і злочинці від цього виграють.

Погоджуємося з висновком, що звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності за примиренням із потерпілим при вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів неприпустиме. Для врегулювання кримінально-правових конфліктів з приводу вчинення таких злочинів без покарання доцільно розширювати сферу звільнення від кримінальної відповідальності, а не від притягнення до неї. Йдеться, перш за все, про таку форму звільнення від кримінальної відповідальності, як звільнення від відбування призначеного покарання.