Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 179

В науково-практичних коментарях КК України пропонується розуміти примирення як оформлену в належній процесуальній формі відмову потерпілого від своїх попередніх претензій та вимог до особи, яка вчинила злочин, відмову від прохання притягнути її до кримінальної відповідальності або прохання закрити справу, порушену за його заявою. Отже, до визначення примирення включено процесуальний аспект – наявність певної форми примирення.

Схоже визначення примирення пропонують і дослідники цієї проблеми. Зокрема, О.О. Дудоров вважає, що таким є відмова потерпілого від поданої ним заяви про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин (у разі, коли справу ще не було порушено), або прохання закрити вже порушену стосовно неї кримінальну справу. Подібним чином примирення визначають й інші дослідники проблеми.

На нашу думку, вказані визначення відображають переважно кримінально-правову сутність примирення, але акцентують увагу на тому, що можливість досягнення примирення залежить від волі лише однієї із сторін кримінально-правового конфлікту – потерпілого. Таке розуміння сутності примирення притаманне кримінально-процесуальному праву у так званих справах приватного обвинувачення. На відміну від справ приватного обвинувачення, у процесі досягнення примирення у справах публічного характеру необхідно, щоб брали участь обоє учасників такого конфлікту: особа, яка вчинила злочинне діяння, та потерпілий.

Як слушно зауважує провідний на пострадянських теренах експерт з цієї проблематики професор Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова Л.В. Головко, примирення у справах публічного характеру виникає не тому, що законодавець пов’язує його досягнення з волею потерпілого, а тому, що він бачить примирення оптимальною формою розв’язання конфлікту.

Інші науковці примирення розглядають як угоду між потерпілим і особою, яка вчинила злочинне діяння. При цьому зміст цієї угоди вони розуміють по-різному. Одні з них під примиренням визнають лише угоду між суб’єктом злочину та потерпілим (представником юридичної особи, потерпілої від злочину), що має правоприпинююче значення та виявляється у звільненні особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.

Деякі з них під примиренням розуміють відновлення між потерпілим та особою, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, нормальних, дружніх стосунків.

Подібні визначення певним чином узгоджуються з визначеннями примирення, яке подається у тлумачних словниках. Наприклад, у тлумачному словнику В.І. Даля термін «примиряти» від іменника «примирення» визначається як мирити, припинити ворожнечу, узгодити обидві сторони. На нашу думку, примирення у кримінальному праві, в узагальненому розумінні, є угодою (домовленістю) між особою, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, та потерпілим. При цьому змістом цієї угоди не обов’язково повинні бути дії, спрямовані на досягнення між суб’єктами конфлікту справді мирних чи дружніх стосунків. Відновлення таких стосунків не є головним у процесі досягнення примирення; важливо, щоб було відновлено доконфліктний стан між цими особами.