Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 111
В. М. Куц
Призначення покарання – це завершальний етап розгляду кримінальної справи, на якому відповідно до КПК України суд вирішує питання: а) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; б) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання, і які саме; в) яка саме міра покарання має бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати. При вирішенні цих питань суд керується нормами КК України про мету, систему, види, підстави, порядок та межі призначення покарання, бо, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», саме через ці норми реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Отже, призначення покарання базується на певних принципах, а саме: 1) справедливості, 2) законності, 3) обґрунтованості, 4) індивідуалізації покарання.
1.
Щодо осіб, які вчиняють тяжкі злочини, а також рецидивістів справедливість вимагає призначення зазвичай більш суворих мір покарання. Водночас до осіб, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням конкретних обставин справи і даних про особу винного, відповідно до принципу справедливості слід застосовувати більш м’які покарання або взагалі звільняти їх від відбування покарання (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7). Явно несправедливим визнається таке покарання, яке, хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею КК України, але за своїм видом чи розміром не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.
Справедливість покарання припускає його домірність тяжкості злочину, тобто його відповідність суспільній небезпечності вчиненого. Тому в чинному КК України закріплено диференціацію різних за тяжкістю злочинів і пов’язаних із цим видів та розмірів можливого за них покарання. Так, у ч. 5 ст. 12 КК України виділяють особливо тяжкі злочини, за які суд може призначити покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або навіть довічне позбавлення волі (наприклад, ст. 115 КК України). Водночас тяжкість злочину може бути порівняно невеликою (частини 2, 3 ст. 12 КК України), і в таких випадках закон встановлює альтернативні санкції, які надають суду досить широкі можливості для призначення покарання відповідно до ступеня тяжкості вчиненого.
Справедливість покарання пов’язана з його гуманністю, бо покарання не може бути справедливим, якщо воно має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність засудженого (ч. 3 ст. 50 КК України). Застосовуючи покарання, суд повинен бачити в підсудному людину і керуватися тим, що кожен, хто оступився в житті та знехтував законом, може виправитися і стати законослухняним громадянином. Заборона смертної кари, наявність альтернативних санкцій, широке застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, пільгові умови караності за діяння, вчинені, наприклад, неповнолітніми, – усе це яскравий прояв гуманності покарання. Гуманністю пронизані й приписи ст. 69 КК України, згідно з якою суд має право призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом. Цю ідею закладено і в законодавчий перелік обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання, бо якщо суд не обмежений в урахуванні обставин, які пом’якшують покарання (ч. 2 ст. 66 КК України), то наведений у законі перелік обставин, які його обтяжують, є вичерпним (ч. 3 ст. 67 КК України). Проявом гуманності є і положення ст. 69-1 КК України, згідно з якими за наявності певних обставин, що пом’якшують покарання, строк або розмір призначеного судом покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті Особливої частини КК України.
