Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 103
В. М. Куц
Незважаючи на те, що в кримінально-правовій теорії і в судовій практиці майже завжди успішно вирішувалося питання про те, які покарання повинні призначатися як основні, а які – як доповнення до них, існують різні думки щодо їх співвідношення в системі покарань.
Критерієм поділу покарань на основні й додаткові є порядок їх застосування. Послідовний поділ видів покарань за цим критерієм потребує розуміння того, що якщо покарання застосовується окремо, самостійно, воно є основним. Коли ж воно застосовується на додаток до основного, його слід називати додатковим, а не основним. Ці поняття взаємовиключні і не існують «до» і «поза» порядком застосування покарань, встановленим кримінальним законодавством.
Поділ системи покарань на основні й додаткові види має важливе значення, оскільки дає змогу більш точно врахувати специфіку злочину і особистість винного при призначенні покарання, ефективніше застосовувати карально-виховний вплив на засудженого і на умови, які сприяли здійсненню ним злочину.
Відповідно до принципу індивідуалізації основні покарання є головним засобом реалізації загальних цілей покарання: вони встановлюються в санкціях статей за здійснення кожного злочину і несуть основне навантаження щодо виправлення винного, забезпечення загальної і спеціальної превенції.
Додаткові покарання – це допоміжний засіб, що суд використовує як додаток до міри основного покарання, коли за обставинами справи і залежно від особи винного необхідно посилити карально-виховні можливості основної міри, надати їй специфічної направленості проти конкретних причин і умов здійснення злочину. Додаткові покарання встановлюються в санкціях статей кримінального закону за вчинення не кожного, а лише деяких злочинів.
Судова практика за тривалий період часу засвідчила дуже низький відсоток застосування додаткових видів покарань. Здається, причини такого стану слід шукати як у законодавстві про додаткові покарання, так і у вадах правосвідомості осіб, які мають призначати і застосовувати ці покарання, а також і серед сукупності різних факторів, що впливають на формування та функціонування системи покарань.
Ставлення суддів до додаткових покарань значною мірою визначається ставленням до них законодавця. Додаткові покарання виконують важливі функції в протидії злочинності, проте в кримінальному законодавстві відображені слабо. Звідси й уявлення суддів про їх несуттєвість, необов’язковість. Назріла, на нашу думку, потреба «підняти престиж» додаткових видів покарань, надавши їм більше ваги в законодавстві шляхом удосконалення окремих видів покарань у Загальній частині кримінального закону і системі санкцій у його Особливій частині. В.К. Дуюнов, наприклад, вважає, що необхідно було б виділити самостійну статтю про додаткові покарання, їх систему.