Читать «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» онлайн - страница 10
В. М. Куц
Головна з них полягає в тому, що замах – це початок виконання об’єктивної сторони злочину, недоведеного до кінця з причин, незалежних від суб’єкта його вчинення. Саме цю ознаку й потрібно передбачити в законодавчому визначенні зазначеної стадії злочину.
Завершальна стадія кримінального правопорушення – його закінчення. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Тож визначення закінченого правопорушення залежить від законодавчої конструкції його складу (матеріальний, формальний, усічений). У правопорушенні з матеріальним складом його закінчення співпадає з моментом настання шкідливих наслідків діяння. Якщо склад правопорушення визначено в законі як формальний, воно вважається закінченим у момент закінчення самого злочинного діяння безвідносно до того, настали його шкідливі наслідки чи ні. Злочин з усіченим формальним складом вважається закінченим на стадії готування або замаху на його вчинення (бандитизм є закінченим злочином з початку організації банди, а не з моменту вчинення нею нападів).
Стосовно замаху на вчинення кримінального проступку серед фахівців не існує єдиної думки. Дехто вважає, що попри рекомендації, викладені в Концепції реформування кримінальної юстиції не виокремлювати стадії кримінального проступку, таку з них, як замах, все таки потрібно сформулювати в законі і встановити за її вчинення кримінальну відповідальність. Вирішення цього проблемного питання залежить від того, що визнають кримінальним проступком і які кримінально-правові заходи за їх вчинення будуть запроваджені в Україні. Чим небезпечніші діяння відійдуть до числа таких проступків, тим більше підстав залишити кримінальну відповідальність за замах на їх вчинення і навпаки.
У практиці протидії злочинності досить поширеними є випадки, коли у вчиненні одного кримінального правопорушення беруть участь двоє або більше осіб, які діють спільно (узгоджено) і спрямовують свої зусилля на вчинення одного й того самого правопорушення для досягнення одного результату. Йдеться про співучасть у правопорушенні. У Розділі VI КК України встановлено низку норм, які регулюють питання кримінальної відповідальності за співучасть у злочині (статті 26–31). Ці норми визначають поняття співучасті у злочині, види співучасників, форми співучасті, а також декларують кримінальну відповідальність співучасників і в сукупності утворюють самостійний інститут кримінального права – співучасть у злочині, що має важливе як практичне, так і теоретичне значення.
