Читать «Про земне й небесне» онлайн
Микола Дашкієв
Дашкієв Микола
Про земне й небесне
МИКОЛА ДАШКIЄВ
Про земне й небесне
Предисловие к сборнику "Хрустальные небеса"
Земля - центр Всесвiту; навколо Землi на кришталевих сферах обертаються Сонце, Мiсяць, планети i незлiченнi зорi... А в захмарнiй високостi над ними всемогутнiй i всюдисущий Бог...
Так гадали мудрецi ще в сиву давнину.
Нам, сучасникам космiчних польотiв, смiшно чути такi слова. Радянський штучний супутник штурмом узяв одну з найбiльших твердинь церковникiв, "кришталеве небо", i вiдтодi бiдолашний "Бог" позбувся останнього притулку. Не з "божої волi", а велiнням дерзновенного розуму людська нога ось-ось ступить на незайману поверхню Мiсяця; в лабораторiях учених створюються неiснуючi в природi чудеснi сполуки; наближається час розкриття найвеличнiшої таємницi природи - таємницi життя й свiдомостi. Ми на власнi очi пересвiдчились у всемогутностi науки; ми не вiримо в "нерукотворнi чудеса", бо змалечку виростаємо матерiалiстами. I нас часом навiть дивує, що нашi пращури були такi наївнi й безпораднi. Адже все в природi пояснюється так просто!
Просто?.. А уяви-но, читачу, що ти народився п'ять сторiч тому, в похмуру й зловiсну епоху Середньовiччя. Ще не народився Ньютон, ще не пролунало дерзновенне Галiлеєвi: "А все-таки вона крутиться!", i мiкроскоп Левенгука ще не розкрив перед людиною
химерний свiт мiкроорганiзмiв. Зате є догми Аристотеля, є чаклуни й алхiмiки, є могутня, жорстока церква.
Уяви: над планетою завис страшний, всеосяжний морок. Тiльки де-не-де блимають каганчики та палахкотять вогнища iнквiзиторiв. Калатають дзвони. Лунає загрозливе: "Покайся!".
...I раптом перед тобою виникла осяяна свiтлом людина в скафандрi гiсть з iншої зоряної системи
Нi, нi - хай ти не з полохливих i хай ти не тiльки освiчений, а навiть найвидатнiший учений свого часу. Однак ти не знаєш нi радiо, нi телебачення, нi лазерних випромiнювачiв, нi вертольотiв, нi електронно-обчислювальних машин. Як ти поясниш надзвичайну могутнiсть цього створiння?
Ти скажеш: це посланець бога або ж... диявол!.. Третього для тебе ще не iснує. I хоч скiльки торочитиме космiчний гiсть про радiолокацiю та про вiдноснiсть часу i простору - ти не зрозумiєш анiчогiсiнько, бо ще потрiбно тобi бодай у думцi розтрощити отi "кришталевi небеса", якi закривають реальну дiйснiсть,- постати проти уявного бога i проти аж надто реальних попiв. А це - болючий, складний, тривалий процес, i його не прискориш штучно.
Саме таку ситуацiю змалював у своєму науково-фантастичному оповiданнi "Дослiд" талановитий чеський письменник Вацлав Кайдош. I як переконливо, як красиво прозвучала в нього прадавня легенда про старого, що запродав душу чортовi за молодiсть,- легенда, на сюжет якої Гете створив свого невмирущого "Фауста"!
Гiсть з iншої планети, бiопсихолог Мефi (згадай: Мефiстофель!), ХОЧР дати найученiшiй людинi Землi, доктору Фаусту, найцiннiше в свiтi - знання. Але егоїстичний старий зажадав iншого: молодостi. Заради неї вiн ладен продати свою "безсмертну душ",
Бiопсихолог Мефi пропонує чудодiйний препарат, який не тiльки рятує вiд хвороб, а й перебудовує на краще свiдомiсть людей. Але кого цiкавить такий препарат? Фанатик-чернець заявляє, що хай краще всi мешканцi мiста вимруть вiд чуми, аби тiльки вони не втратили вiри в бога.