Читать «Причини і наслідки» онлайн - страница 8

Жадан жив на вулиці Куйбишева, навпроти Палацу спорту. Звідси до інституту можна було дістатися різними маршрутами — від тривалого поетично-споглядального плутаними старовинними вуличками, що лежали понад берегами Либеді, до найкоротшого — тролейбусно-автобусного. Жадан завжди ходив пішки. Стрімко пішов повз Республіканський стадіон і, перетнувши Червоноармійську і вулицю Горького, опинився в районі товарної станції, звідки до інституту рукою подати. Такий маршрут тривав лише двадцять хвилин. Гору, на якій стояв інститут, оповивав осінній туман, що рівненько, наче під лінійку, зрізав київські пагорби й скупчення будинків на них, відсік щільною мрякою всі ландшафтні здиблення, залишивши Києву тільки один — плаский — вимір. Машини, що спускалися вниз з Батиєвої гори, їхали з увімкнутими фарами. Піднявшись трохи вгору, Жадав увійшов у смугу сирої імли. Згадав чомусь відчинене вікно кімнати, в якій жив Шульга, і мерзлякувато зіщулився. Невже старому не холодно? Новий п'ятиповерховий будинок інституту, обкладений білою керамічною плиткою, світлою примарою випливав з туману, й тепер листя вже не шурхотіло жерстяно під ногами, як там, унизу, а, змокріле, стелилося м'якими темно-рудими ганчірками. Від запаху опалого листя Жаданові защеміло в серці. Він згадав Олю. Як і завжди, він прийшов перший — ключ від лабораторії ще висів у заскленій вітрині біля вахтера. Залишається п'ять хвилин до початку перевірки, а нікого ще немає, подумав Жадан. Невже Супрун більше нікого не попередила? Взяв ключ, розписався у журналі і вийшов у двір. Приміщення лабораторії хоч і містилося в головному корпусі інституту, однак заради безпеки було наглухо відділене від усіх інститутських коридорів та підвалів. Лабораторія мала свої окремі входи з двору: один — для співробітників, другий — для прийому патологічного матеріалу на дослідження.

І одразу ж, ледве ступивши на асфальтовану доріжку, що вела до входу в лабораторію, він зрозумів: привезли мозок. На сходинах, просто перед дверима з написом «Лабораторія особливо небезпечних інфекцій», стояла незнайома жінка; в руках у неї виблискувала кругла металева коробка — так званий бікс, в якому в лікарнях стерилізується і зберігається інструментарій і перев'язочний матеріал. Саме в таких біксах, як того вимагала інструкція, привозили в лабораторію з усієї України шматочки мозку тих, хто помер від сказу.

Жінка, мабуть, добряче змерзла, бо вбрана була в благенький плащик, з тих, що звуться пильовиками, якогось невизначеного, блякло-морковного кольору: все в ній було невизначене — вік, вираз обличчя, колір очей, тільки хустка, якою вона запнула голову зовсім по-сільському, закривши чоло по самі брови, була яскраво-зелена, з червоними квітами.