Читать «Пригоди українців у Анталії» онлайн - страница 3

Назавтра усе повторилося знову. З тією лише різницею, що тепер Микола залишав вхідні двері незамкненими. Тож Ліда, прокравшись нишком до його квартири і скинувши на ходу халатик, голісінька пірнула до нього під ковдру.

Ті ранки були для Миколи найсправжнісіньким втіленням великого людського щастя. Шкода тільки, що щастя те тривало дуже недовго. Настав ранок, коли Ліда не прийшла будити Миколу своєю любов’ю. «Напевне, сьогодні чоловік удома», — подумав він. Але назавтра Ліда знову не прийшла. І післязавтра — також.

Микола, який по самі вуха закохався у юну сусідку, не знаходив собі місця. Він телефонував Ліді на мобільний, але та не вмикала слухавку. Намагався підстерегти у дворі, щоб поговорити, але Ліда, буркнувши коротеньке: «Драсьтє!», — пробігала повз нього не зупиняючись. Микола ретельно аналізував свою поведінку з Лідою, перебирав кожне сказане слово і ніяк не міг зрозуміти, чим образив свою юну коханку. Бо, звідкіля йому було знати, що людина, народжена під знаком близнюків, не здатна тверезо керувати своїми вчинками. Вона рухається по життю за течією й часто зовсім без видимої зовні причини міняє напрям руху.

Потім Микола знову потрапив на Лідину орбіту. І знову почалися їхні шалені ранки. Але і цього разу вони обірвалися так само несподівано, як і колись.

Не без Миколиних старань, ті спалахи шаленого кохання із певною циклічністю повторювалися знову і знову. І лише після народження сина Ліда, здавалося, вгомонилась. Принаймні їхні сексуальні пригоди припинилися, як здавалося Миколі, назавжди.

І треба ж такому статися! То по кілька місяців не бачились, а тут…

— Привіт. Як справи?

— Спішу в дитсадок за малим. А ти як? Чому такий похмурий?

— Депресія доконала. Лікар радить брати коханку і їхати на море. А я, як на гріх, уже більше року один. Слухай, у тебе нема подружки, яка б погодилася відпочити на дурняк?

— Треба подумати. А ти вже вирішив, куди їхати?

— Кудись туди, де тепло: у Туреччину, Єгипет, а може, на Кіпр чи на Мальту…

— А надовго?

— На тиждень чи два, не більше.

— То, може, мене візьмеш? — загорілася ідеєю Ліда.

— А як же синок? — не повірив почутому Микола, бо звик, що всі його знайомі жінки живуть, перш за все, дітьми і для дітей.

— А що йому станеться із бабою й батьком? — здивувалась вона. — Скажу вдома, що посилають у відрядження на семінар бухгалтерів. Зате відтягнемось по повній, як тоді в Іллічівську.

О Іллічівськ! Ти завжди в пам’яті, немов казковий сон

Ту подорож до моря він навряд чи коли забуде. Як, до речі, і все інше, що було пов’язане з Лідою.

Після чергового її зникнення Микола уже став звикати до самотності. І навіть почав залицятися до однієї з колежанок, коли це знову Ліда забігла на ранковий секс. Вона розповіла, що з понеділка у відпустці й тепер щоденно знаходитиме годинку-другу для нього.

Микола працював тоді ще простим редактором відділу. Від нього, як і від інших журналістів, ніхто не вимагав обов’язкового сидіння у редакції від дзвінка до дзвінка. Аби тільки робота була зроблена вчасно. Тож найближчий місяць обіцяв бути для них із Лідою дуже приємним і насиченим.