Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 45

— Любий мій Маркусе, у вас просто залізні яйця: цей чолов’яга фунтів на шістдесят тяжчий за вас… То був чудовий бій. Я так пишаюся вами…

Я спробував було звестися, та він мені не дав.

— Ох, не стрибайте, здається, у вас зламаний ніс. Ви чудовий хлопчина, Маркусе. Я здогадувався, але ви продемонстрували це особисто. Встрявши у цей поєдинок, ви засвідчили, що я недарма покладав на вас надії від дня нашої першої зустрічі. Я хотів сказати вам ось що: ви найоригінальніша людина, яку я зустрічав останніми роками, і я не маю сумніву, що ви станете видатним письменником. Я допоможу вам у цьому.

*

Отже, справжня наша дружба розпочалася після тієї бубни, що я заробив на ринзі в Ловеллі; Гаррі Квеберт, удень викладач літератури, став для мене просто Гаррі, понеділковим партнером з боксу, другом і наставником у ті вихідні, коли він вечорами навчав мене, як стати письменником. Зазвичай це відбувалося по суботах. Ми зустрічалися у генделику неподалік від кампусу й сідали за великим столом, де можна було покласти книжки і пописані аркуші. Він перечитував мої тексти і давав поради, змушував знову і знову починати все спочатку, наново обдумувати фрази.

— Текст не буває хороший, — казав він. — Просто іноді він не такий поганий, як спершу.

У проміжках між нашими зустрічами я годинами сидів у себе в кімнаті, переробляючи тексти. Я завжди пурхав із квітки на квітку, вмів усіх пошити в дурні, аж натрапив на перепону, та ще й яку! На Гаррі Квеберта, першу і єдину людину, яка зуміла зіштовхнути мене з самим собою.

Гаррі не лише навчав мене писати — він навчив мене відкриватися назустріч незнаному. Водив мене до театру, на виставки, в кіно. А ще — в бостонський Симфоні-Гол, бо казав, що від справжнього оперного співу можна заплакати. Він вважав, що ми дуже схожі з ним, і часто розповідав про своє минуле письменницьке життя. Письменництво, він казав, змінило геть усе, і сталося це в середині 70-х років. Пам’ятаю, якось ми подалися до Тінесриджа послухати хор пенсіонерів, і Гаррі поділився зі мною дуже давніми спогадами. Він народився 1941 року в Бентоні, штат Нью-Джерсі. Був єдиною дитиною в сім’ї секретарки та лікаря. Гадаю, дитинство мав безхмарне, та й про його юність нема чого розводитися. Як на мене, історія його життя розпочалася наприкінці 60-х, коли він, закінчивши Нью-Йоркський університет, почав викладати літературу в Квінсі. Незабаром відчув, що йому тісно в шкільному класі; він завжди мріяв лише про одне — писати. В 1972 році вийшов його перший роман, що на нього він дуже сподівався, та успіху книжка зазнала тільки в дуже вузьких колах. Тоді він вирішив удатися до нової тактики. «Якось, — згадував він, — я таки зважився: сказав собі, що пора написати приголомшливу книжку, тож забрав у банку всі заощадження і почав шукати дім на узбережжі, щоб декілька місяців пожити спокійно і спокійно попрацювати. Дім знайшов ув Аврорі й одразу зрозумів: це саме те, що я й шукав. Наприкінці травня 1975 року я поїхав із Нью-Йорка і поселився у Нью-Гемпширі, та й лишився тут назавжди. Бо того літа я написав книжку, що відчинила переді мною браму слави: так, Марку, того року, в Аврорі, я написав «Початки зла». На гонорар від книжки я викупив дім і живу в нім і досі. Ось побачите, це неймовірна місцина, приїдьте до мене якось у гості…»