Читать «Портрет Доріана Ґрея (збірник)» онлайн - страница 228

Елджернон. Нічого. Це я намагаюсь робити останні десять хвилин, а ти докладаєш усіх зусиль, щоб відвернути мою увагу від цієї роботи.

Джек. Ну то я тоді піду в сад побачити, де там Ґвендолен. Вона – я певен – чекає на мене.

Елджернон. А я знаю про Сесілі, що вона чекає на мене – судячи з того, як вона вкрай холодно повелася, – отож тому й не вийду в сад. Коли чоловік робить саме те, чого жінка від чоловіка сподівається, то вона про нього майже не думає. Чоловік повинен завжди робити те, чого жінка не сподівається – так само, як повинен і говорити те, чого вона не розуміє. Тоді можна бути певним, що в них цілковита обопільна симпатія.

Джек. Це ж нісенітниця. Ти завжди говориш нісенітниці.

Елджернон. Набагато розумніше, братчику, говорити нісенітниці, ніж їх слухати, – хоч так, на жаль, досить рідко робиться, що б там хто не завважував з цього приводу.

Джек. Я не слухаю тебе. Я не можу тебе слухати.

Елджернон. Е! Це тільки фальшива скромність. Ти чудово знаєш, що можеш слухати мене, коли натужишся. Ти завжди себе недооцінюєш – абсурдна річ, як на теперішні часи, коли навколо повно зарозумільців. Джеку, ти знов узявся за оладки! Ти не повинен їх їсти. Їх тільки два залишилося. (Відсовує таріль.) А я ж тобі казав, що оладки мені особливо подобаються.

Джек. Але я ненавиджу булочки до чаю.

Елджернон. Тоді чого ж ти дозволяєш частувати цими булочками своїх гостей? Що за уявлення в тебе про гостинність!

Джек (роздратовано). Ет! Це не по суті, ми ж не обговорюємо проблему булочок до чаю. (Сердитим тоном.) Ти, Елджі, зовсім божеволієш. І ніколи не дотримуєшся суті розмови.

Елджернон (повільно). Не дотримуюсь, бо це завжди завдає мені болю.

Джек. Сили небесні! Ну й прикидання! Я зневажаю, коли хтось прикидається.

Елджернон. Що ж, братчику, коли тобі не подобається прикидання, то я навіть не уявляю, що може тобі подобатись. Та й це ніяке не прикидання. Суть завжди завдає мені болю, а всякий фізичний біль я ненавиджу.

Джек (дивиться на Елджернона, проходить взад-вперед по кімнаті, а тоді наближається до столу). Елджі, я вже казав тобі, щоб ти забирався. Я не хочу, щоб ти тут був. Чому ти не забираєшся?

Елджернон. Я ж не допив свого чаю. І ще один оладок залишається. (Забирає цього останнього оладка.)

Джек зі стогоном опускається на стілець і закриває руками обличчя.

Завіса.

Дія четверта

Та сама вітальня в маєтку Ворзінґа. Джек і Елджернон в тих самих позах, що й при кінці третьої дії.

З дверей до саду входять у вітальню Ґвендолен і Сесілі.

Ґвендолен. Те, що вони не пішли слідом за нами в сад, як хтось інший зробив би на їхньому місці, свідчить, як на мене, що в них лишилася ще дрібка сорому.

Сесілі. Вони їдять оладки. Це схоже на каяття.

Ґвендолен (після паузи). Вони нас наче не помічають. Не могли б ви кахикнути?

Сесілі. Але я зовсім не застуджена.

Ґвендолен. Вони дивляться на нас. Яке нахабство!

Сесілі. Вони підходять ближче. Це вже зухвалість з їхнього боку.

Ґвендолен. Зберігаймо гордовите мовчання.

Сесілі. А й справді. Тільки це ми й можемо робити.

Джек і Елджернон насвистують жахливу популярну мелодію з якоїсь британської опери.