Читать «Портрет Доріана Ґрея (збірник)» онлайн - страница 2

Закінчивши Мадлен-коледж (1878), Оскар Вайлд жваво заходився охудожнювати свою зовнішність. Це було і продовженням університетської ексцентричності, і засобом самореклами («Найбільша праця уяви для митця – створити перше самого себе, а тоді вже свою публіку», – мовляв Оскар). Оксамитовий піджак, бриджі, вільна сорочка з відкладним комірцем, незвичайної барви краватка, пов’язана бантом, часто лілея в руках, довге волосся, чисто виголене обличчя – таким бачимо його на портреті. На устах у юнака іронічних усміх – де ж пак, філістери набираються нахабства провадити про речі, на яких нітрохи не розуміються! До того й високим зростом цей молодик вирізнявся, широкими плечима та кремезною статурою – бувши з вигляду не так естет, як атлет, – отже, увагу приверталося (що й слід було довести). Та ще й увагу, в певний бік спрямовану. Бо присвоїв Оскар Вайлд собі титул «професора естетики», а в очах пересічного обивателя слово «естетика» було принаймні підозріле: норми ж громадської цнотливості в Англії часів королеви Вікторії сягали так високо, що дехто у своїй бібліотеці переміщував твори письменниць – тобто авторів-жінок – на окремі полички! Але вже через кілька років надмірності в костюмі здебільшого було відкинуто, як і довге волосся, хоч загалом прояви екстравагантності тривали далі – у проведенні шлюбної процедури (1884 р.), у використанні власної дружини за манекена для випробування Оскарових одіжних нововведень, в обставі помешкання унікальними картинами, килимами, порцеляною тощо. З Вайлда був добрий знавець наїдків та напоїв – під впливом його формувалися не тільки англійські моди, але й кухня, хоч сам він ні тим, ні тим не зловживав. Для значної частини аристократичного Лондона він став немов своєрідним arbiter elegantiarum і уславився як неперевершено дотепний співрозмовник. Лондонські салони жили еманацією чарівної постаті цього «апостола естетизму». І ніколи не бракувало йому ворогів: там, де для Оскара був чистий дотеп, для інших було вражене честолюбство. Він зробився героєм (не обов’язково карикатурним) десятків віршів, оперет і романів. Крихтами зі столу Вайлдової дотепності – за принципом «Вайлд плюс водичка» – живилася не одна літературна кар’єра.

Першою його письменницькою продукцією – ще в роки навчання – були вірші, видані 1881 року у книжці «Поезія».

У 1882 році Вайлд здійснює тривалу поїздку до США й Канади, де виступає з лекціями на мистецькі теми, невдало пропагує свої перші драматургічні спроби й силкується епатувати заокеанську публіку, якій було далекувато до ідей західноєвропейського модерну… А повернувшись до Англії, він редагує журнал «Жіночий світ» (1887 – 89), пише багато рецензій, статей та есеїв (зокрема програмових, зібраних у книжці «Задуми», 1891), видає збірки казок «Щасливий принц» (1888) і «Ґранатова хатина», роман «Портрет Доріана Ґрея» і збірник оповідань «Злочин лорда Артура Севіля» (всі три книжки 1891 року).

З появою комедій – «Віяло леді Віндермір», «Жінка, не варта уваги», «Ідеальний чоловік» та «Як важливо бути поважним», поставлених у 1892 – 95 роках, – приходить слава і з нею багатство. Частково, очевидно, і матеріальним статкам слід завдячувати, що над життям Вайлда зависають хмари. Про нього ширяться непевні поголоски, популярність його в лондонському світі підупадає, вже не всюди його приймають… Незвичайна допитливість, якийсь гарячковий перестрах, щоб, не дай Боже, «не добрати міри життя», спонукували Вайлда зазирати до найпохмуріших шпарин, до всього невідомого, суперечливого, неприродного – чисто розумові свої побудови він не втримав у самій теорії. Коли друзі казали йому бути обережнішим, Оскар відповідав, що не може, бо це означало б відступити, а йому треба скільки змога йти вперед – він свідомо «залицявся до нещастя». Відтак – 1895 року суд за сексуальні збочення і дворічне ув’язнення.