Читать «Полум"я в лабораторії №1» онлайн - страница 21

Якось у суботу Едіт приголомшила його повідомленням про свій від’їзд назад в Англію. Фред Гансен мовчки дивився на неї. На його обличчі з’явилося розчарування. Едіт стояла зовсім близько біля нього, намагаючись угадати, яке враження справила на Гансена ця новина. Помітивши його розгубленість, майже пошепки сказала:

— Їдьмо разом? Я вже говорила з батьком… місце головного інженера… генеральний директор “Електрік компані” — друг батька.

Головний інженер! Це слово прозвучало для нього наче музика. Він, Фред Гансен, — головний інженер і має таку чарівну жінку! Довго боровся сам з собою. Хтозна, чи стане він колись головним інженером тут, на радіозаводі? Коли Гансен наступного разу завітав до Діксонів, Едіт уже поїхала. Тепер його рішення було твердим. Він хоче відмовитись од місця на радіозаводі. Але містер Діксон не радив цього робити.

— Ні в якому разі не відмовлятися, — трохи підвищеним тоном сказав він. — Не зараз. Ви розповідали про досліди в галузі холодного плавлення металів. Спочатку вам треба…

І містер Діксон запропонував добути спочатку відомості про конструкцію апарата, частоту звуку та його силу. Гансен став білий, як стіна. Він рішуче підвівся, щоб назавжди залишити цей дім. Але містер Діксон не зовсім чемно поклав йому руку на плече і посадив назад у крісло. Сухо, холодно нагадав він Гансену про його бажання стати головним інженером і запропонував: або дістати основне креслення й розрахунки ультразвукового апарата і зайняти місце головного інженера в Англії, або…

Містер Діксон помовчав і додав неголосно:

— Я дуже шкодував би за такою інтелігентною людиною, як ви. Гадаю, що органи державної безпеки Німеччини…

Перед очима Гансена проходило його життя на протязі останнього часу. Від хвилювання важко було дихати. Скільки разів йому хотілося, щоб цього знайомства з Діксоном взагалі не було. Та не знайшов у собі сили порвати його, відмовитись од пропозиції викрасти конструкторський план ультразвукового генератора, який являв собою державну таємницю.

Годинник на башті пробив п’ять разів.

Гансен схопився з тапчана, опорядився, закурив сигарету. Розстебнув сорочку, згорнув папери з розрахунками та кресленнями і дбайливо сховав їх у себе на грудях. Після цього надів піджак і застебнувся на всі ґудзики.

Комісар Бергер сидів у себе в кабінеті за столом, сперши голову на руки, і нерухомо дивився перед собою. Раптом схопився, почав швидко ходити по кабінету від стола до вікна і назад. При цьому тихо і дуже поволі обмірковував подію:

— Злочинець міг непомітно підійти до входу в лабораторію № 1 тільки через запасний вихід фотокімнати. Через двері інших лабораторій не можна вийти непомітно. Отже, йдеться тільки про цей запасний вихід. У тому, що двері фотокімнати відчинялись, я цілком переконаний. Крім того, Гансен підтверджує це. Таким чином, міг ще хтось третій… або…

Комісар Бергер обірвав думку на півслові, схопив телефонну трубку, набрав потрібний номер:

— Говорить Бергер. Колего Вендлер, треба негайно зняти відбитки пальців і сфотографувати їх. Так, так, на металі. Візьміть, будь ласка, з собою все необхідне.