Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 86

Документи відзначають сильне скорочення кількості слуг протягом першої половини XVI ст. Частково це пов’язано із переходом їх до вищої (шляхетської) верстви або до козацтва, але важливим фактором була також і їхня загибель (а також розпорошення) у боротьбі з татарами.

Наймане військо було нововведенням, що стало можливе із розвитком господарства Великого князівства, зокрема з більш інтенсивним рільництвом та збільшенням виробництва збіжжя. Бояри князівства ставали все більш зацікавленими у господарюванні на власних добрах і з неохоче відволікалися на військові справи. Але формування затяжного (найманого) війська стикалося з великою проблемою: найманці потребували грошей, а державній скарбниці Великого князівства хронічно бракувало готівки. Усе ж таки з огляду на постійну небезпеку з боку Криму і Москви Велике князівство запровадило постійний найманий контингент із кінних корогов раців (переважно сербів), від яких веде родовід гусарія Речі Посполитої. Це рішення виявилося надзвичайно вдалим, бо на східних та південних теренах саме легка, але в той же час здатна на ударний бій, кіннота виявилася оптимальним родом військ, щоб протистояти як татарській, так і московській кінноті.

Печатка князя Вітовта з гербом Волині (1407)

Найманої піхоти було небагато. Траплялася вона переважно у почтах литовських бояр та в контингентах, які виставляли міста Великого князівства. Метрика Литовська 1507 р. зазначала, що, наприклад, київський воєвода «утримує немалу суму слуг», на чиє «виховання» великий князь передавав доходи з київських корчем та київське мито, а також половину доходів з черкаських корчем. У наступні два роки «на києвскиє и смоленскиє жолнери, на дворан» було видано із ковенської скарбниці 3783 копи грошей литовських. Відомо також, що київський воєвода найняв 1520 р. 200 кінних та 300 піших вояків.

До збройних сил Великого князівства входили також литовські татари, що були зобов’язані військовою службою державі. Вони добре доповнювали гусарські корогви у боротьбі з наїздами кримських чамбулів. Татари почали селитися у Великому князівстві ще наприкінці XIV ст., а у другій половині XV ст. відзначають їхнє проживання на Київщині. Своїх служебних татар мали київські князі, наприклад Семен Олелькович. Схоже, що вони поступово розчинилися в українському козацтві, що формувалося.

Коли в литовському війську з’явилися наймані (затяжні) військові загони, великий князь запровадив посаду великого гетьмана, чиїм завданням було головування над найманим військом, а також і над приватними корогвами можновладців. Подекуди виникали проблеми між литовськими гетьманами та командувачами польських військових загонів, що посилав король на допомогу своїм литовським підданим, хоча переважно поляки підкорялися авторитетові литовських гетьманів, коли воювали на території Великого князівства.