Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 43

За два дні на Дунаї з’явився візантійський флот, — ті самі 300 човнів з грецьким вогнем, що блокували човни русів. Кліщі замкнулися, армію Святослава було оточено.

25—27 квітня у полі перед містом тривали численні бої. Ціною значних втрат (зокрема, загинув ватажок русів Сфенкел) Святославу вдалося під прикриттям воїнів вирити навколо Доростола рів, що заважав грекам підвезти облогові машини під стіни. Утім, і греки завадили воїнам Святослава поповнити запаси продовольства та закінчити спорудження укріплень. Розпочалася довга облога. У місті швидко закінчилося продовольство, і частина болгар втекла до греків. Святослав у відповідь вдався до масового терору — 300 знатних болгар було страчено, багато ув’язнено. Але й Іоанн Цимісхій поспішав, побоюючись повстання у тилу та перевороту в столиці, тож ситуація поступово ставала критичною для обох сторін. Іоанн Цимісхій навіть запропонував Святославу вирішити долю війни у двобої, але той відмовився. Після вдалої вилазки 19 липня, коли було знищено значну частину облогових машин греків. Святослав нарешті наважився на ще один відкритий бій.

20 липня руси вийшли у відкрите поле і суцільною масою рушили на греків. Але після загибелі одного з союзних ватажків русів Ікмора його дружина вийшла з бою, змусивши до відступу усе військо. На нараді 21 липня багато хто з русів пропонував прориватися човнами, проте через страху перед грецьким вогнем цей план було відкинуто. Наступного дня, 22 липня, військо русів знову атакувало греків. Спочатку бій йшов із перемінним успіхом, та насправді греки просто виманювали русів на відкриту рівнину. Ледь не потрапивши в оточення, втративши більше 10 тис. воїнів, ті були змушені відступити за міські стіни.

Великі втрати та відсутність продовольства змусила русів піти на мир із греками. В обмін на обіцянку більше не піднімати зброю проти Візантії 22 тис. воїнів Святослава отримали по дві міри хліба на кожного воїна та вільний прохід на Русь. Угоді передувала особиста зустріч імператора Іонна Цимісхія зі Святославом, яку було чудово описано візантійським хроністом Львом Дияконом.

Після голодної зимівлі в гирлі Дніпра частина війська Святослава вирушила до Києва суходолом, а частина, на чолі з самим Святославом, — на човнах Дніпром. Тут на них чекала засідка орди печенігів, яку очолював «князь» Куря. Святослав знайшов свою злу смерть, а його оббитий сріблом череп став чашею на святковому пирі печенізького володаря.

Так скінчилося життя Святослава Ігоревича, останнього князя дружинної Русі. Попри твердження багатьох істориків, він прагнув не побудови величної імперії, а лише слави та здобичі, подібно до ватажків норманів, що грабували Європу. Його війна з хозарами мала на меті грабунок і лише відкрила шлях печенігам на Русь. Вражений багатством Балкан, він задумав побудувати тут власну державу, але зазнав невдачі, врешті-решт наклавши головою у сутичці зі своїми учорашніми союзниками печенігами. Дружинну Русь Святослава було вщент розгромлено, та його справу продовжив син Володимир, який побудував державу, зібравши численні народи Східної Європи навколо Києва — міста, що зневажив його батько. Нащадки Святослава таки подолали Хозарський каганат, підкорили ясів і касогів, приєднали землі в’ятичів та прилучилися до багатств грецької цивілізації — щоправда, не силою зброї, а через хрещення. Утім, на дружинних пирах ще довго переповідали історію шляхетного воїна Святослава, який нібито попереджав своїх супротивників посланням «Іду на ви». Рік від року ці оповідання обростали новими подробицями, поки їх більш ніж за 100 років не записав на пергамен літописець.