Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 40

Святослав Ігоревич здійснив кілька походів на східнослов’янські племена, залежні від Хазарії, пограбував її західні володіння, у той час як інші дружини русів ударили по столиці хазар з Верхньої Волги. Утім, так і не завершивши походи на Схід, Святослав разом із військом вирушив на Балкани, спершу як союзник Візантії проти болгар, а потім і як самостійний гравець, збираючись заснувати тут свою власну державу.

Поразка Святослава мала катастрофічні наслідки не тільки особисто для нього. На лісостеповому пограниччі замість хазар руси отримали нового небезпечного супротивника, — печенігів. Разом із тим так звана «криза східного срібла» — зменшення потоку срібних монет із земель Арабського халіфату у Східну Європу, викликане занепадом, а потім і загибеллю Хазарського каганату, що відповідав за безпеку торгових шляхів у регіоні, та виснаженням іранських копалень срібла, — вимагала від київських князів пошуку інших моделей існування. Східна Європа стояла на порозі величезних змін.

Походи Святослава

У другій половині Х ст. військова могутність Хозарського каганату значно послабилася. Зі сходу на нього тиснули кочовики-тюрки, а на півночі й заході владу над слов’янськими та іншими різноплемінними данниками оспорювали численні дружини русів. У степу утворилася нестійка рівновага між хозарами і новоприбулими печенігами. Що ж до русів, згідно з повідомленнями арабських джерел, багато хто з них служив найманцями кагана в обмін на вільний прохід у Каспійське море, що відкривало шлях воїнам та купцям до багатої північної периферії ісламського світу. Інші ж намагалися пробитися на Каспій силою зброї. Край цьому поклали походи молодого київського князя Святослава та його союзників, що забили перший цвях у труну колись могутньої тюркської держави.

Згідно з хронологією «Повісті минулих літ» (до другої половини ХІ ст. ми не можемо повністю на неї покладатися), 964 р. Святослав здійснив похід на східнослов’янське плем’я в’ятичів у басейні Оки, що до того платило данину хазарам. Наступного 965 р. дружини Святослава здобули Саркел — хозарську фортецю на Нижньому Дону, побудовану у 830-ті рр. візантійцем Петроною Каматіром, та підкорили племена ясів і касогів у Прикубанні. Утім, цей похід не став вирішальним у долі Хозарського каганату. Як повідомляють арабські джерела, 968–969 рр. могутнє військо русів спустилося Волгою та розграбувало хозарське місто Семендер та столицю каганату Ітиль. Хоча раніше цей похід приписували Святославу, здійснили його, скоріше за все, інші дружини русів з північного сходу Європи, оскільки київський князь у цей час перебував у Києві та на Балканах. Але навіть цей погром не поклав край історії каганату. За допомогою правителів Хорезму в обмін на прийняття ісламу той на півсторіччя відродився, хоча його влада не поширювалася далі Нижнього Поволжя. На ясів та касогів за 20 років ходили іще син Святослава Володимир та на початку ХІ ст. його онук Мстислав. Плем’я в’ятичів було підкорене лише наприкінці ХІ ст. Не знаємо напевно, чи лишив Святослав по собі залогу у Саркелі, який у літописах отримав назву Білої Вежі, чи встановлення його політичного зв’язку із Києвом треба датувати вже часами Володимира Святославича.