Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 131

Кардинально інша ситуація склалася в Правобережній Україні, де в 1660-х рр. змагалися за владу декілька гетьманів. Послідовної пропольської орієнтації дотримувався Михайло Ханенко (1669–1674), котрий контролював переважно північну частину Правобережної Наддніпрянщини. Власних претендентів на гетьманство періодично висувала також Запорозька Січ, політична еліта якої намагалася активно впливати на суспільне життя гетьманату. Однак найбільш цілеспрямованою й успішною була діяльність правобережного гетьмана Петра Дорошенка (1665–1676), обраного в 1665 р. замість П. Тетері. Намагаючись об’єднати право- та лівобережний гетьманати, Дорошенко спочатку спирався на союз із Польщею, але після укладення Андрусівського перемир’я прийняв турецький протекторат. Турки, котрі готувалися до серії війн із центральноєвропейськими державами, виявилися актуальними союзниками, допомігши Дорошенку підкорити Правобережжя й навіть на деякий час встановити владу над Лівобережною Гетьманщиною. Утім, його не визнала місцева старшина, а на Правобережжі зростало невдоволення заграваннями Дорошенка з турками й татарами, котрі спустошували козацькі полки, забираючи в полон місцеве населення. 1676 р., напередодні вирішального зіткнення на українських землях двох найпотужніших протекторів місцевих еліт — Туреччини й Московії, зневірений у своїх цілях і позбавлений підтримки, Петро Дорошенко зрікся гетьманської булави.

Наслідки Руїни виявилися фатальними для України. Після зречення Дорошенка Правобережна Гетьманщина практично перестала являти собою цілісне й самостійне державно-політичне утворення, перетворившись у ході безперервних війн кінця XVII ст. в справжню пустку. Більшість міських центрів і населених пунктів тут було знищено, а демографічні втрати сягали 65–70 % від загальної чисельності населення. Без перебільшення можна сказати, що з-посеред інших регіонів Європи XVII ст., які постраждали від воєнних подій, обсяги матеріальних і людських втрат Правобережжя не знали собі рівних. Стабілізація соціального життя, відновлення торгівлі й ремесел, сільського господарства відбудеться тут лише у XVIII ст. Менш вбивчою виявилася Руїна для Лівобережної України, котра в складі Російської держави зберегла адміністративну автономію, базовану на козацькому устрої.