Читать «Покара без злочину» онлайн - страница 4
Рей Бредбері
У нестямі він підніс пістолет.
— Кейті!
—
— Кейті, мовчи! — закричав він.
—
Як вона вгадала ці слова! Адже це йому в голові вони снувались, як могла вона прикладати їх до нього?!
— Не примушуй мене стріляти, Кейті!
—
— Кейті! — заволав він.
—
Гримнув постріл.
— …
Ще постріл.
Вона впала.
— Кейті, Кейті, Кейті!
Ще чотири кулі вгородив він в її розпростерте тіло.
Вона лежала, конвульсивно здригаючись. Її рот безживно розкрився, але якийсь безнадійно понівечений механізм ще примушував її знов і знов повторювати:
— Любий, любий, любий, любий…
Джордж Гілл знепритомнів.
Прочнувся він від доторку холодної шматини до скроні.
— Все скінчено, — сказав смагляволиций.
— Скінчено? — прошепотів Джордж Гілл.
Смагляволиций кивнув.
Джордж напівнестямно глянув на свої пальці. Вони ж були заюшені кров’ю. Непритомніючи, він упав на підлогу. Останнє, що він запам’ятав, — це як справжня кров лилась йому на руки. А тепер вони були чистесенькі.
— Мені вже пора йти, — промовив Джордж Гілл.
— Якщо маєте силу.
— Зі мною все гаразд. — Джордж підвівся. — Тепер я просто звідси поїду до Парижа. Мені ж, мабуть, не треба телефонувати Кейті, а тим паче стрічатися з нею.
— Ваша Кейті мертва.
— Справді! Це я її вбив, чи не так? Боже, а кров була як справжня!
— Ця деталь для нас — велике досягнення.
Ліфтом він спустився на вулицю. Дощило, але йому хотілося так іти й іти світ за очі… Гнів, жага помсти — все це зникло. Згадки про недавнє переживання були такі моторошні, що йому тепер більше ніколи в житті не захочеться вбивати. Навіть якби реальна Кейті раптом оце з’явилася перед ним, він би тільки подякував богу й самозабутньо бухнув навколішки. Але вона тепер мертва. Він зробив те, чого жадав! І ніхто про його злочин не довідається.
Дощ холодив йому обличчя. Він має негайно виїхати, поки не розвіялося відчуття полегкості. Бо ж і який сенс такою ціною очищати душу, коли знову почнеш ятрити ті самі болячки? Зрештою, маріонетки саме для того й призначалися, щоб упередити реальний злочин. Коли тобі припекло відлупити, вбити, замордувати когось, то й зганяй свою злість на одному з цих начинених дротами автоматів… Повертатись тепер додому ні до чого. Там може бути Кейті. Про неї краще думати, як про мертву — що вона заслужила, те й дістала.
Джордж Гілл зупинився край тротуару і втупив погляд у машини, що одна за одною мчали вулицею. Він глибоко вдихнув прохолодне повітря, відчуваючи всім тілом приємну розслабленість.
— Містер Гілл? — почувся чийсь голос йому з-за плеча.
— Так, а що?
На зап’ястках у Гілла замкнулися наручники.