Читать «Перлини української класики (збірник)» онлайн - страница 17
Михаил Михайлович Коцюбинский
Назар. Я нiкому не дам себе в обиду і дурного совiту не послухаю. Пусти мене.
Гнат. Насилу прочунявся. Та куди ж ти, навiжений?
Назар (
Гнат (
Назар. Хоть до чорта у пекло! Пусти мене, я пiду у Чигирин до полковника.
Гнат. Чого?
Назар. Уб’ю його!
Гнат. А як не вб’єш, тодi що? Чи не мусиш ублагать його вiдкинуться вiд Галi? Га?
Назар. Так чи не так, а я пiду.
Гнат. До диявола в гостi! Чи не лучче ж, замiсть пузатого полковника, обняти тонкий та гнучкий стан Галi? Не хмурся та послухай, та роби так, як я тобi скажу, бо ти сьогоднi нiчого путнього не видумаєш.
Назар. Що дальше?
Гнат (
Назар (
Гнат. Ну, що ще?
Назар. Ти певний друг!
Гнат. Ну, об сьому послi. Кажи, так чи не так?
Назар. Так! Я ввесь твiй: говори, приказуй.
Гнат. Слухай же. Вона, звiсно, виходила до тебе коли-небудь пiзно вечором у садок, хоть, може, й не одна?
Назар. З ключницею.
Гнат. Суща коханка! Чи не завалявсь у тебе в кишенi який червiнець?
Назар. Два.
Гнат. Ще лучче. Се ж буде ключницi на сережки, а плахту на словах обiщай. Тiльки домовся з нею так, щоб вона про мене не знала, бо жiнки наголо всi цокотухи: не для їх вигадано слово
Назар. Нiчого не пожалую, усе вiддам, що в мене є. Де тiльки ключницю побачу?
Гнат. Вона буде тут. Адже ти чув, як ласка хазяйка Стеху за те, що довго бариться? Гляди ж, зробиш тут усе як треба, а я дожидатиму вас край старої корчми з тройкою добрих вороних. Знаєш, за садком, на старiй дорозi?
Назар. Знаю.
Гнат. Сю корчму i днем люди, хрестячись, обходять, а вночi нiхто не посмiє; так кращого мiсця нiчого й шукати; тiльки порайтесь моторнiш.
Назар. А як вона не захоче, – що тодi?
Гнат. Хто? Ключниця чи…
Назар. Та й та, й друга.
Гнат. Захочуть обидвi, тiльки ти зумiй согласити. Ключниця за червiнця пiде колядувать хоть до самого сатани; а Галя в однiй сорочцi пiде за тобою на край свiту; а як се дуже далеко, так ти спровадь її на Запорожжя, а там i сам гетьман не бiльший од чабана. Адже ти не виписувавсь iз запорожцiв?
Назар. Нi.
Гнат. Так якого ж злидня ще хотiть? А хто, пак, у тебе курiнним отаманом?
Назар. Сокорина.
Гнат. Знаю! О, голiнний, завзятий чоловiк! В кiрцi води диявола утопить, не то що в Днiпрi. А! здається, хтось iде.
Назар. О, якби твоє, брате, слово та Богу в уха!
Гнат. Нема нiчого на свiтi легше: тiльки повеселiй, будь козаком. Мовчи. (
Хозяйка. Як же я утомилась! Насилу найшла її, прокляту Стеху!
Гнат. А що, змахнула пил з мiсяця?
Хозяйка. Смiйтесь, а воно i справдi погода утихомирилась.
Гнат. Оце ж тобi за труди. (
Хозяйка. Цур йому, як я втомилась!.. Нi, спасибi, не пiд силу… Хiба вже для вас. (