Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 167

В трубці чулось лише дихання Пінеро. За кілька секунд він сказав:

— Ну, добре, побачимо…

— Якщо її не буде — я умиваю руки.

Гундлах рішуче поклав трубку, відчуваючи, що здобув перемогу. Хоч і тимчасово, а все-таки він свого досяг. Останнє речення Гундлах напівголосно повторив сам собі, ніби ще раз зважуючи, яке враження воно справило на Пінеро, та задоволення не відчував. Він уявив собі вираз обличчя Пінеро й раптом знову побачив безпорадну, нещасну Гладіс. Йому здалося, що він її втрачає. Він посіяв сумнів у душі цієї жінки, а сумнів для неї означав розчарування. Яка користь від того, що завтра він побачить її в Сан-Лоренсо? Хіба там буде не те саме, що й в аеропорту Ілопанго? І що, власне, він хотів їй сказати? Гундлах цього не знав, Гундлах просто не бачив виходу. Він зрадив її народ, її справу — все те, що разом з нею обстоював у Європі, а зраду не можна виправдати, навіть якщо він пішов на це не задля себе, а задля Гладіс… Потім Гундлах спохватився: хай вона думає про нього що завгодно, зате в Гондурасі її вже ніхто не зможе мучити і вбити. Страх мовби відійшов на задній план. «Принаймні хоч цього досяг, — міркував він, — а це теж виправдання».

Гундлах дістав нотатник і заходився шукати телефон сальвадорського філіалу свого концерну. Якщо Георг Дорпмюллер, оговтавшись після потрясіння, минулого тижня розмовляв у Сан-Сальвадорі з Мак-Ліном, то він, очевидно, ще там. Аеропорт від початку воєнних дій лишався закритим, будівництво електростанції на Лемпі опинилося в самому центрі боїв, тож Дорпмюллер мав бути на бульварі де лос Ероес. Телефонний номер контори — 44–21–20 — Гундлах продиктував телефоністці й на диво швидко діждався дзвінка. Гундлах упізнав голос пані Біндінг.

— Пана Дорпмюллера, будь ласка, — сказав він німецькою мовою, зважаючи на те, що в Манагуа або в Сан-Сальвадорі його можуть підслухати. Якщо розмову й буде записано, то поки її перекладуть, він матиме досить часу.

Люція Біндінг аж скрикнула від несподіванки. Вона теж впізнала Гундлаха з голосу, іншим разом це його навіть утішило б.

— Мені здається, вам пощастило, доктор Зайтц зараз у Кельні, а пан директор повинен бути вдома, — проторохтіла вона. З її запопадливості і чемності Гундлах збагнув, що його престиж у фірмі відновлено. — Зачекайте-но, я зараз вас переведу на його телефон…

За мить Гундлах уже почув у трубці голос Дорпмюллера.

— Докторе Гундлах, та невже ж це ви?! — гукнув він своїм рейнським діалектом. — Де тільки я вас не шукав — аж ви самі дзвоните! Де ви зараз?

— Двісті миль на південний схід від вас, у Нікарагуа.

На лінії почулись чужі голоси — хтось швидко розмовляв іспанською мовою.

— Прокляття, звільніть лінію! — майже не тямлячи себе від хвилювання, крикнув Гундлах у трубку. В нього аж пальці засвербіли від збудження, він знову почав бігати кімнатою. Йому щойно спала на думку ідея, яка не давала спокою. Раптом у трубці тріснуло, голоси зникли, натомість виникла перешкода, схожа на ритмічне зітхання. Й тут Гундлах знову почув співучий голос Дорпмюллера і відповів: