Читать «Останнiй листок. Оповiдання» онлайн - страница 7

На східцях містер Тумі, як і раніше, тримав міс Пурді за руку.

— Подумати тільки про це миле дитятко! – мовила міс Пурді. – Воно загубило свою мамусю і, може, попало вже під ковані копита коней, коли ті мчать галопом. О, який жах!

— І справді, – погодився містер Тумі, потискуючи їй руку. – Може, піти й мені та пошукати його?

— Треба було б, – сказала міс Пурді. – Але ж, господи, ви, містер Тумі, такий запальний, такий сміливий і відчайдушний, що коли з вами трапиться якесь лихо, тоді ж…

Старий Денні, водячи пальцем по рядках, читав про угоду, досягнуту з допомогою арбітражної комісії.

На другому поверсі містер і місіс Мак-Каскі підійшли до вікна, щоб віддихатись. Містер Мак-Каскі зігнутим пальцем зчищав із своєї жилетки тушковану ріпу, а його дружина витирала сльози на очах, бо туди попала сіль із смаженої свинини. Почувши внизу зойки, вони висунули голови у вікно.

— Пропав маленький Майк, – тихо сказала місіс Мак-Каскі, – такий хороший пустунчик, красивий, мов янголятко!

— Зник хлопчина? – озвався містер Мак-Каскі, перехиляючись через підвіконня. – Це зовсім погано. Діти – то інша річ. Якби це пропала жінка, я б і слова не сказав, без них багато спокійніше жити.

Не звертаючи уваги на цю шпильку, місіс Мак-Каскі поклала чоловікові руку на плече.

— Джоне, – мовила вона сентиментально, – загубився синок місіс Мерфі. Загубився в такому великому місті. Йому було всього шість років. Джоне, це ж і нашому було б стільки, якби він народився шість років тому.

— Але ж не народився, – сказав містер Мак-Каскі, дотримуючись фактів.

— А якби народився, Джоне, яке горе спіткало б нас сьогодні ввечері. Наш малий Філан заблудився в цьому місті чи, може, його вкрали!

— Дурниці ти верзеш, – відповів містер Мак-Каскі. – Ми назвали б його Пат, на честь мого старого у Кентрімі.

— Брешеш! – без гніву озвалася місіс Мак-Каскі. – Мій брат був вартий десяти дюжин твоїх болотяників Мак-Каскі. На його честь ми й назвали б хлопчика. – Вона перехилилась через підвіконня і дивилась на метушню внизу.

— Джоне, – сказала ніжно місіс Мак-Каскі, – вибач, я погарячкувала.

— Це правда, – відповів чоловік, – пудинг був гарячий. А за ним одразу ще гарячіша ріпа й кава! Таки й справді гаряча вечеря.

Місіс Мак-Каскі поклала свою руку на руку чоловіка і погладила його шершаву долоню.

— Ти чуєш, як побивається бідна місіс Мерфі, – сказала вона. – Просто жах, коли дитина загубиться в такому великому місті. Якби це трапилося з нашим маленьким Філаном, моє серце не витримало б.

Містер Мак-Каскі незграбно вивільнив свою руку, але відразу обняв жінку за плечі.

— Воно, звісно, дурниці, – промовив він грубувато, – але й для мене це було б як гострий ніж у серце, якби нашого малого… Пата викрали або ще щось із ним трапилось. Тільки ж у нас ніколи не було дітей. Часом я поводжуся з тобою погано і грубо, Джуді. То ти забудь про це.

Вони вдвох перехилились у вікно, стежачи за драмою, що розгорталася внизу.