Читать «Осінні узори» онлайн - страница 10

Гроші

Це річ потрібна й обов’язкова, але не як фантом, а як те, що дає людині свободу. Я не розумію, навіщо людям потрібна нескінченна кількість грошей – мільйони, за які вони в тюрму йдуть, чи то їх стріляють. Навіщо того?

Я люблю гроші, наскільки вони дають мені свободу пересування, пристойного зовнішнього вигляду, можливість забезпечення побуту свого й дітей. Я вмію їх тратити. Я тільки те й робив, що тратив їх – на мандрівки, на свою Наварію, на добре вино. Але ніколи не витрачав на безглузді брязкальця…

Озиратись

Треба, але на тих людей, яких ти знав – особливо через листи, які я зберігаю. Люди з листів постають перед тобою такими гарними! Я тепер впорядкував свій епістолярій, уклав з того ще одну частину спогадів і ніби побачив перед собою кожного з тих кореспондентів – явились вони мені в новому світлі, часом ще кращими, ніж були тоді, коли міг з ними розмовляти.

Полуботок, міфи

Історія з Полуботком. Коли я заявив у Верховній Раді, що його скарби слід повернути з Англії – це своєрідна містифікація. Скільки тоді з’явилось спадкоємців Полуботка! Вони казали: якщо ті гроші знайдуться, нам належиться третина. Що ж, люди як люди…

Але є один цікавий чоловік з Павлограда. Він написав мені, що знає, де заховані документи про скарб Полуботка, він бачив у руках свого діда скриньку з тими документами. Тепер той чоловік копає, копає, шукає того місця, де дід закопав скриньку, а ще просить: вибийте гроші, щоб те чуже обійстя купити й узятися до розкопок на його землі. А якби й справді?…

Кумири, опудала, божки

Кумирів я ніколи не знав, опудал бачив скільки завгодно – опудал є півсвіту, а божки совєтські – ті, що понад усе любили сидіти в президіях – то їх ще й нині не бракує.

Сни, загадки, несподіванки

Сни бували в мене кольорові, рухомі, летючі. Вони мені допомагали фантазувати. Я й дотепер літаю у снах. Сни з віком менш яскраві, і я на тому багато втрачаю. Бували сни-передбачення, сни-пророцтва, сни-розваги…

Якщо людина не має загадок і не знає несподіванок, то вона й не жила на цьому світі. Несподіванка – це щось надзвичайне. Хоч і чекаєш часом чогось особливого, а приходить – і вражає, і тішить. Коли я отримав Шевченківську премію, то заплакав з радості – ніби від несподіванки.

Зневіра

Того в мене не було ніколи. Була тривога: чи здійсниться найважливіше, чи здобудемо колись Незалежність, але зневіри не було. Я надто великий оптиміст, щоб зневіритись.

Папір, ручка, записники

Люблю сірий, м’який папір – на ньому добре писати ручкою. Не кульковою, тільки чорнилом. Записники мають бути в гарній оправі, щоб хотілося розгорнути й зазирнути – а що ж там занотовано? А ручка? Якби хтось подарував мені до дня народження добру ручку, я був би щасливий.

Сонце. Світанки

Люблю середину літа, коли сонце найвище. Стою на веранді свого будиночка в Наварі й спостерігаю за сонцем, яке ось дійшло до крайньої межі. Така радість була, коли воно котилося нестримно і стало там, над тим комином, над якоюсь сільською хатою… І тоді в мене починається туга. Я знаю, що сонце постоїть там два-три дні й почне відкочуватись. І така в мене туга за сонцем! Знаю, що йде зима, зиму теж люблю, але сонця так мало, а вечори такі довгі… Це несправедливо – наче хтось відбирає в мене сонце…