Читать «Ойойкове гніздо» онлайн - страница 2
Віктор Близнець
Художник ховає картинки в портфель, і хлопці разом зітхають: жаль розлучатися з веселими звірятами!
— Ви давно малюнки робите? — питає Юрко.
— О, давненько вже…
І дядя Максим, примруживши очі, розказує… Жив отут під Києвом, у Козині, сільський хлопчина. Цілими днями блукав у лісі, ночував на березі Дніпра. Прислухався до шуму сосен, до співу пташок, придивлявся до звіриних слідів. І знав, де гніздяться синички, де зимують кажани, де влаштовують ігри лисенята. А потім, куди не кидала його доля — по фронтових окопах, по дорогах Сибіру, по великих містах, — ніде і ніколи не розлучався з олівцем і блокнотом. Все, що оточувало його в дитинстві, спливало у пам’яті і просилося на папір…
Іллюшка дивився на сусіда закоханими очима.
— То ви теж, виходить, козинський…
— Жив недалечко звідси. І на старості вирішив тут поселитись. Кращого місця ніде немає!
Хлопці задирають голови. Десь за Дніпром народжуються легенькі хмарини; вони ростуть, темнішають і, немов казкові човни під вітрилами, гордо пливуть над лугами, а потім ховаються в широкій гавані, за гострими зубцями соснового бору. Дійсно, кращого місця ніде не знайти!
* * *
По піску Юрко з’їхав у глибоку яму. Дядя Максим казав, що тут буде у нього басейн. Справжній басейн з живою рибою. І ще говорив художник:
— Ось побачите, хлопці: тільки побудуюсь, злітатиметься до мене в гості все птаство, всі мешканці лісу ходитимуть. Вони давно дружать зі мною.
Змірявши яму (води буде з головою йому), Юрко виліз нагору. І тут він побачив на огорожі шпака. О, уже перший гість прилетів до художника!
Шпак підозріло глянув на хлопця, стріпнув крильцями і зник за тином. Цікаво, що він там знайшов? Юрко тихенько прокрався на вулицю. А де крилатий гість? Пропав, ніби корова язиком злизала!
Хлопець заліг у рівчаку, причаївся. І раптом помітив: шпак висунувся з отвору поштової скриньки, прибитої до хвіртки. Оце дивина! Жива «пошта» прийшла дядькові Максиму! Мабуть, велика фанерна скринька здалася птахові шпаківнею.
— Іллюшко! А йди-но сюди! — гукнув Юрко.
Розсунулись дошки паркану, і в щілині показалася білява хлопчача голова.
— Що таке?
— Дивись…
Шпак випурхнув зі скриньки і примостився на хвіртці. Побачивши близько двох малюків, крикнув пронизливо, ніби пригрозив: «Геть, шибеники! Чого тут лазите?» У ту ж мить дві голівки пірнули в зелені зарості, і птах, заспокоївшись, полетів за здобиччю.
З кущів знов блиснули цікаві до всього оченята.
— Юрко! Давай глянемо, що він робить у скриньці…
— Не треба. Узнає — не повернеться.
— Ну, трішечки. Подивимося — і все.
Ох, і нетерплячий оцей Іллюшка! Прямо біда з ним. Чесно кажучи, і Юркові кортить скоріше розгадати шпачиний секрет, але ж він уміє тримати себе в руках.
— Добре, пішли, — нарешті погоджується Юрко. — Тільки слухай — руками не чіпати!
Вони обережно відхилили кришечку скриньки, а звідти: чик-чик-чик…
— Пташенята!
— Дзьобики повідкривали!
— Бідні, їсточки хочуть…
Іллюшка порився в кишенях.
— У мене яблуко є. Солодке-солодке!
Іллюшка ткнув шматочок яблука немічному, в чорному пушку шпаченяті.
— Не хоче…