Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 61

Прокинулися вони на підлозі. Лавр сидів на своїх п’ятах. Йому було незручно, але він боявся поворухнутися. Ліка, поклавши голову йому на плече і обнявши його стегна ногами, притискалася до нього животом і грудьми. Одяг був розкиданий по всьому коридору і навіть якимось неймовірним чином потрапив у кімнату.

— Господи! Дякую тобі, Господи! — ледь чутно шепотів Лавр. — Ти зробив це — ти сотворив диво!

Ліка посміхалася. Вона просто фізично не могла не посміхатися. Її губи самі собою розтягувалися, бо у животі пурхали метелики, а на кінчиках пальців — на кожному! — вони просто сиділи і нетерпляче перебирали своїми малесенькими лапками.

Чомусь вони опинилися біля Лікиного ліжка, хоча геть не пам’ятали, як туди потрапили. І перше, що почув Лавр, було:

— Веди мене до свого стиліста.

— Добре, — відразу погодився він. — Проте ти мені повинна дещо пообіцяти.

— Що саме?

— Дві речі. Перше — ніколи не робити татуювань. І друге — вийти за мене заміж.

На все тіло Ліки знову налетіли метелики. Налетіли і затріпотіли крильцями.

— Перше я можу тобі пообіцяти без будь-яких умов з мого боку, — відповіла вона, посміхаючись.

— А друге?

— А на друге у мене буде умова.

— Яка ж?

Вони все перебралися в ліжко. Лавр лежав на спині, розкинувши руки, а Лікина голова зручно примостилася на його плечі. Вона провела пальчиком по рельєфному животу вниз:

— Ти ніколи не будеш називати мене Анжелікою Зозулею…

— Клянуся! — Лавр підвівся на лікті й навис над коханою. — Я буду називати тебе Анжелікою Ботан, міс Ботан, міс Лаврентій Ботан, і ніколи — Анжелікою Зозулею! — і не даючи їй можливості щось відповісти, закрив її рот своїм.

Добре, що була субота, і не було ніяких лекцій. Вони, правда, збиралися піти з учасниками конференції у знаменитий музей Боїнга, але туди вони зможуть сходити й самі, пізніше. А зараз замість музею космосу і літакобудування вони знову вирушили в чудову країну насолоди і щастя, і лише ближче до полудня виповзли з готелю заради зустрічі із загадковим стилістом.

До знайомства з ним дівчину треба було підготувати, чим Лавр і зайнявся під час ланчу. Він докладно почав пояснювати, що Америка — країна вільного виявлення особистості, і ніхто не реагує на такі речі, як татуювання, проколоті вуха чи незвичайний колір волосся. Більше того — тут хоч і не вітають, але терпимо ставляться до геїв.

— А він, твій стиліст, гей, чи що? — У Ліки поки що не виходило ставитися до цього терпимо.

— Не зовсім. Скоріше, навіть ні, але…