Читать «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» онлайн - страница 39

— Ти чого? — глянула на нього Кроні. — Чекай, — вона різко загальмувала, так що Піня ледве не вилетів через лобове скло. Далі схопила його двома руками і міцно поцілувала. У карлика аж перехопило подих. Адже він ще ніколи в житті не цілувався.

— Для пелшого лазу — нічого! — задоволено мовила Кроні і завела авто.

Татусь виявився засмаглим ковбоєм у фірмових джинсах, білому капелюсі та в чоботях зі шпорами.

«Як з реклами «Мальборо», — подумав Піня.

— То ви — артист цирку? — запитав татусь Біллі, розливаючи віскі. — Дуже файно!

— А чому таке незвичне ім’я — Кроні? — поцікавився Піня.

— Кроні — це скорочено від «крокодил». Це наш родинний символ, — напнув Біллі груди у картатій сорочці. Від почутого Піня мало не подавився біфштексом.

— Отже, молодий чоловіче, перейдемо до справи, — мовив власник ранчо після вечері, простягаючи сигари. — На жаль, так сталося, що наша єдина дитина народилася дуже маленькою, тому знайти їй чоловіка непросто. Ви Кроні сподобалися. Тепер слово за вами, — Біллі запалив сірника об каблук чобота.

«Ого, — здивувався Піня. — Йому б у цирку виступати».

Біллі запитально мовчав.

Кроні почервоніла й опустила очі.

— Мені треба подумати, — знітився карлик.

— Даю вам місяць, — мовив ковбой, припідняв на прощання капелюха, круто розвернувся і попрямував до коня. — На жаль, ще маю об’їхати ранчо, — донісся крізь стук копит його голос.

Тої ночі Піня вдома не спав. І власне та ніч все вирішила.

РОЗДІЛ СОРОК ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ ПОСТАЄ ПИТАННЯ ПРО НАЙСИЛЬНІШУ ЛЮДИНУ СВІТУ

Великі гастролі Америкою добігали кінця. Всі вже порядно занудьгували за домівкою. Іванові майже щоночі снилися мамині галушки, мамалига з бринзою та вареники з сиром. Вони з Мілкою тепер багато часу проводили разом. І одного разу парубійко таки наважився запропонувати їй серце і руку.

— Мілко, виходь за мене! — по-простому мовив він, пригортаючи її до своїх могутніх грудей.

— Я не… Я не можу… — почала, запинаючись, вона, але далі зірвалася і побігла.

Іван став чорнішим за хмару.

— Чого надувся? — Міха готувався до великої риболовлі, а тому із вірним Бобі копав черв’яків.

— Мілка мені відмовила, — втрачено проказав Сила.

— Та ну! — Голий навіть випустив банку, що викликало у Бобі приступ несамовитого гавкоту. — Ану цить! — потягнув він пса за вухо так, що той заскавулів.

Рената, яка йшла по воду, побачивши хлопців, пирснула зі сміху в кулачок.

— Бачиш, — похмуро кивнув Іван.

— Ренатко, — гукнув дівчині Міха. — А де Мілка?

— Плаче, — відповіла та і чомусь заусміхалася.

— Ану маршируй до Мілки, — Голий проштовхав у плечі товариша аж під вагончик дівчат. Сам усівся на порозі і став чекати.

Через десять хвилин Іван з Мілкою вийшли. Вони трималися за руки. У дівчини ще червоніло обличчя від плачу.

— Я не можу… — вона знову зупинилася, і її великі блакитні очі наповнилися слізьми. — Я не можу повірити своєму щастю, — нарешті винувато вимовила вона ціле речення. — Я вже стільки років сама. Це моя найзаповітніша мрія!

— Я так і думав, — піднявся Міха, обтріпуючи руки. — Бобі! — свиснув він до пса, — Поки одні мріють, ми їх годуємо. Гайда на річку!