Читать «Незадоволення, або ж Фактор прогресу» онлайн - страница 2

Засміявся я, посадив на ту фальшивку дядька, що спеціалізувався не по клавіатурі стукати, а трохи інакше; засміявся ще раз — одним махом два досить слизькі моменти побивахом — й знову ж таки почав довбати свій варіант.

Десь на третьому році “воно” запрацювало. Найбільшою морокою, як й чекалось, виявилась оптимізація — спробуй-но врахуй, з півтори тисячі факторів, що вплинули на об’єкт за останні десять секунд. Важкувато.

Подався в люди. Порадили “пакетом для аналізу великих масивів текстової інформації” — дослівно. Так на ньому й написано. Зустрівся з головним розробником — й рота роззявив, втім, як і він. Бо кожного ранку ми з ним біля входу в контору кивали один одному. Посміялися, потім домовились зусилля трохи координувати.

Стало легше.

Десь році на третьому з половиною “воно” почало вже й допомагати.

— Що буде, якщо я використаю не Хофман-код (як всі нормальні люди), а, скажімо…?

— Буде те-те й те-то.

— А якщо…

І так далі.

Році на четвертому “воно” — офіційно, до речі, воно зветься “Експертною системою…”, а втім, й без допомоги цієї системи можу сказати, що буде, якщо про неї занадто докладно розповідати. Хе-хе.

Так от, році на четвертому “воно” сказало, що далі вже саме себе буде набивати тими факторами. А ще через півроку на мене повісили медаль, на двері — отакеееееееенний замок, що відкривається лише коли в нього пальцем потикаєш, на підлеглих — розписки про нерозголошення, й високі особи почали час від часу в тій кімнаті зачинятись.

Щоправда, на економіці нашій те не дуже позначилось, а от приватній економіці тих самих осіб — навпаки. Але то вже не моя парафія.

А я почав розважатись.

— Що було б, якби… ну, наприклад, цю ідею не вдалось би впровадити?

Порахувало. Виявляється, сидів би я зараз над тим самим в конкурентів й знаходився на етапі оптимізації. Гм… теж непогано — там хоча платять більше разів у десять.

— Що було б, якби… почали ми розбиратись з тією фальшивкою, що знову ж таки ті конкуренти й підсунули?

Порахувало. Вийшло не так уже й погано, як я думав — лише втратили б зо два роки часу.

— Що було б, якби… й конкуренти не зацікавились?

Порахувало… Гм… вийшло не дуже добре — але й не дуже погано. Старший програміст в якійсь напівприватній-напівдержавній конторі. Щоправда, на додаток ще жінка й двоє дітей. Зарплата, трохи більша за середнью, партія в щось на зразок RedAlert раз на тиждень, час від часу ліві роботи — якраз на літню відпустку десь біля моря… й так років з сорок, а потім тихий й спокійний гаплик. Нуднувато.

Ану давай в іншому напрямку.

— Що було б, якби… я не зустрів тоді ту дівку?

Виявляється, майже те ж саме. Тільки почалось трохи пізніше, та ще й без мене, й конкуренти нас обійшли. А потім дві такі “експертні” системи почали одна одній капості робити — ну й до… вибачаюсь, догрались до атомної війни. НІчого собі! Може, пам’ятника поставити — “Рятівникам людства”? Хе-хе.