Читать «Небратнi» онлайн - страница 10
Макс Кідрук
1708-го останні сподівання на те, що українці та росіяни зможуть ужитися в одній країні, остаточно розвіялися. Після того, як обурений царськими утисками гетьман Іван Мазепа перейшов на бік шведів у Північній війні (1700–1721), офіційно виступивши проти Петра І, росіяни почали знищувати населення України. Через кілька днів після звістки про перехід Мазепи на бік шведів на гетьманську столицю Батурин напали російські солдати на чолі з командувачем московських військ в Україні князем Меншиковим, безжально вирізавши всі шість тисяч жителів: чоловіків, жінок, дітей. Запорозькі козаки, що підтримали Мазепу, також жорстоко заплатили: 1709 року російські війська під орудою полковника Яковлєва дощенту зруйнували Запорозьку Січ, Петро І особисто підписав наказ страчувати на місці кожного впійманого запорожця. Мені важко знайти інше визначення для двох згаданих подій, окрім як терор.
В угоді, підписаній 1708 року Мазепою та молодим шведським королем Карлом ХІІ, Україну визнано вільною та незалежною. Також зазначено про обов’язкове приєднання після завершення війни відвойованих у Росії, але колись належних «руському» (українському) народові територій до Князівства Українського. Мазепу проголошували довічним гетьманом звільненої України, а шведський король не мав права привласнювати собі ні титулу, ні герба Князівства Українського.
Хтозна, як би все склалося насправді, якби 27 червня 1709 року під Полтавою шведи не зазнали поразки. Полтавська битва стала вирішальною не лише в російсько-шведській війні, вона на довгі роки визначила долю й України, і всієї північної Європи. Московське царство забезпечило собі вихід до Балтійського моря, що потрібно вважати передумовою зародження Російської імперії та початком формування великодержавного шовінізму сучасних росіян. Полтавська битва — предмет надзвичайної гордості росіян. І російські історики, і пересічні росіяни відверто пишаються тим, що внаслідок територіальних воєн із Росією у XVIII столітті практично припинили своє існування дві могутні європейські країни: внаслідок поразки у Північній війні Швеція відмовилась від спроб стати «великою державою», а в результаті трьох поділів між Пруссією, Австро-Угорщиною та Росією Польща на тривалий час щезла з карти Європи. При цьому росіяни старанно оминають той факт, що в 1780–1790 роках (через 10 років після першого поділу Польщі) поляки провели блискучу урядову й економічну реформи, досягли стабільного економічного зростання та створили — одними з перших у Європі — конституцію, що значно обмежувала права короля. Для порівняння, у Росії, що зросла на традиціях монгольського рабства, за весь час існування (з 1722-го, тобто з моменту утворення імперії, й донині) дійсне, а не номенклатурно-ілюзорне право було чинним упродовж лічених років. До 1905 року, коли після першої революції було створено Думу, в Російській імперії взагалі
