Читать «Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.» онлайн - страница 17

11. Єдиний підхід до встановлення податків та зборів — визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку. Значення принципу наявності всіх елементів податкового механізму в податковому законі важко переоцінити. Відсутність хоча б одного елементу означає, що обов’язки платника податків по сплаті податку не встановлені. Податковим кодексом України (ст. 7) уперше в чинному податковому законодавстві України закріплено вкрай необхідний припис щодо обов’язкової наявності ряду елементів, на підставі яких можна вважати той чи інший платіж сформованим у такій формі, що породжує податковий обов’язок платника. Наявність загального припису обов’язковості сплати податків та зборів породжує необхідність деталізації засобів врегулювання правового механізму податку, на підставі якого від платника треба вимагати його виконання. Утім лише конституційна норма не може гарантувати його виконання. Саме припис обов’язковості цілісної конструкції побудови правового механізму податку і гарантує об’єктивні підстави та можливість виконання податкового обов’язку. Більше того, він певним чином захищає платника в тому випадку, коли податок або збір запроваджено з порушенням цілісної конструкції його механізму. Визначення в законі платника, об’єкта, ставки, бази тощо робить загальний припис предметно орієнтованим, який, власне, і породжує податковий обов’язок. Отже, платник податків має право не платити податок чи збір, якщо в ньому не закріплено хоча б один із елементів, що визначено п. 7.1 ст. 7 цього Кодексу.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають. Принциповими моментами в реалізації цього є приписи, що закріплені статтями 7-10 цього Кодексу. У статті 7 встановлено певний модуль закріплення будь-якого платежу, який законодавець відніс до податку чи збору, — визначений вичерпний перелік елементів такого податку чи збору та, виходячи із цього, й обов’язковий набір приписів (статей законодавчих актів), за наявності яких можна вважати платіж введеним та обов’язок відносно нього таким, що виник. Статтями 8-10 встановлено вичерпний перелік тих платежів, які включено до податкової системи України. Лише стосовно них і виникає обов’язок справляння. Інші платежі, яких немає в переліку статей 9 та 10 цього Кодексу, сплаті не підлягають. Як спеціальний принцип, слід зазначити пріоритет податкового закону над неподатковими законами. Це означає, що коли в неподаткових законах присутні норми, які так чи інакше стосуються податкових відносин, то застосовувати їх можна лише у випадку, якщо вони відповідають нормам, що містяться в податковому законодавстві. Отже, у випадку колізії норм застосовуються положення саме податкового законодавства. З появою Податкового кодексу України протистояння податкових та неподаткових законів може бути зведено до появи колізій між Податковим кодексом України та річними законами про державний бюджет. Незважаючи на заборону регулювання бюджетними законами податкових відносин і до прийняття Податкового кодексу України, така ситуація була, на жаль, досить традиційною.