Читать «Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.» онлайн - страница 14

3. Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства. Цим принципом формуються загальні засади відповідальності за порушення податкового законодавства. Але враховуючи те, що за порушення податкового законодавства може наставати як кримінальна, адміністративна, так і фінансова відповідальність, йдеться про засади відповідальності фінансової, відповідальності, яка деталізується нормами розділу II цього Кодексу. Підставою такої відповідальності є податкове правопорушення, склад якого, види та санкції закріплено главою 8 цього Кодексу. При цьому важливо розмежовувати відповідальність зобов’язаних осіб (платників податків та податкових агентів) і посадових осіб контролюючих органів.

4. Презумпції правомірності рішень платника у випадку, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Принцип об’єднання інтересів держави, органів місцевого самоврядування й платника податків, що в правовому регулюванні оподаткування є тим юридичним принципом, який органічно властивий будь-якій податковій системі й будь-якій системі податкового законодавства. Цей принцип випливає із сукупності норм Конституції України, податкових і інших нормативних актів та передбачає нерівність суб’єктів оподаткування. Зокрема, ця нерівність виявляється в нерівноправному становищі платників податків при стягненні недоплат і штрафів і поверненні переплачених сум податків із бюджету. При цьому право платника податків на захист переплітається із презумпцією невинності.

5. Фіскальна достатність — встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями. Зрозумілий принцип, який має певне кордонне значення на межі бюджетного та податкового регулювання. З одного боку, справляння податків не є самоціллю, вони справляються не просто для формування дохідних частин бюджетів, а з метою такого їх формування, яке б забезпечило виконання всіх завдань і функцій держави та територіальних громад. З іншого боку, цим принципом пропонується і певне обмеження свавілля при встановленні податків та зборів. їх розмір та види не можуть бути нескінченними, а лише забезпечувати необхідні надходження до бюджетів. Хотілося б зробити лише два зауваження. По-перше, навряд чи доцільним є використання конструкції «фіскальна достатність». У чинному українському законодавстві немає поняття «фіску». Зрозуміло, що йдеться про конструкцію бюджету, саме тому доцільніше було б використовувати як принцип посилання на бюджетну достатність. По-друге, треба обережно підходити до реалізації цього принципу та не доводити до хибного уявлення про те, що податкове регулювання повинно пов’язуватись (або навіть включати) із регулюванням видатків бюджету. Межа податкового регулювання завершується при виконанні обов’язку по сплаті податку чи збору. На цьому режим податково-правового впливу завершується. За великим рахунком з позиції податкового права байдуже, яким чином будуть використовуватися кошти, що отримані за рахунок справляння податків та зборів, як буде виконуватися бюджет за видатками. Це є сферою застосування норм іншого інституту — інституту публічних видатків.