– Чому, сину, не п’єш, чому не гуляєш,[кожен рядок співається двічі. – ред.]Відай, ти на серці тяжку тугу маєш.– Ой маю ж я тугу, рідна моя ненько,Чогось мені тяжко, на серці сумненько,Відай же, забив я свого близенького,Свого близенького, брата рідненького.Викочуйте, хлопці, вози кованії,Запрягайте, хлопці, коні воронії.Повеземо брата горбом, долиною,Горбом, долиною на три дороженьки,На три дороженьки, на битий гостинець,Викоплемо брату глибокую яму,Висиплемо над ним високу могилу,Посадимо на ній червону калину.Та прилетять пташки калиноньку їсти,Будуть вповідати про братчика вісти:Ой не той ту лежить, що панщину робив,Тільки той ту лежить, що цісарю служив.
* * *
Ой гук, мати, гук,Два жовняри йдуть,Щаслива їм тая дорожечка,Що вони нею йдуть.
* * *
Володар, володарочку,одчиняй ворітечка!Ой хто воріт кличе?Ой хто воріт кличе?
* * *
У бору сосна похилилася,кума з кумоньком посварилася.Кума з кумоньком посварилася.
* * *
Ой мала та Грапинючка два синочки рідні,Та й она їх виряджала до самої Відні,А із Відні до Кракова, з Кракова до Львова.– Щоб мою Парасину ніхто не збитковав!А та стара Грапинючка на то не вважала,До сина, до Грапини, дрібний лист писала: (2)– Вже си твоя Парасина геть воли збувала, (2)Уже коні воронії геть попродавала, (2)Уже вина йа вже пива розпечатувала, (2)Уже слуги вірненькії геть повідганяла.Ой єк прийшов пан Грапина до нової брами:– Вийди, вийди, Парасино, втвори ми брамочку!Ой йа вийшла Парасина, ключима дзвеніла:– А дзінь добрий, господарю, давно-м ті виділа.– Дотепер-сми, жінко, зважав, ой тепер не зважу,А тепер ті головочку одразу ізсаджу.Та єк пішов пан Грапина до нової стані, —Стоять коні воронії поприсилувані;Та єк пішов пан Грапина до нової бані, —Стоять пива, стоять вина попечатувані;Пішов до нової кухне, слуги навкруг сидєТа срібними ложечками вечероньку їде.А єк пішов пан Грапина до нових покоїв,А старая Грапинючка та й у кріслах сидитьТа й маленьке Грапинятко на рученьках держить.– Дотепер си, мати, зважав, тепер си не зважу,Зсадив жінці головочку та й тобі ізсаджу.
* * *
Ой де б я із досадоньки пішла,Ой де б я своє горе рознесла.Ой гей піду з того горя в садочок,Гей [ой] вирву, вирву я кленовий листочок.Ой гей на нему всю досадоньку спишу,Ой відішлю я в славен город, у Москву.Ой гей хто ж буде той листочок читати,Ой гей той буде всю досадоньку знати.Перша досада. – що чужая сторона,Друга досада – що дружина [невірна],Третя досада – що дитина малая,Четверта досада – що свекруха лихая.Четверта досада – що свекруха лихая,П’ята досада – кого люблю, та й нема.
* * *
Ой із гори та в долинуІ в луг по калину.Любив козак дівчиноньку,Як мати дитину.Любив еї, зрадив єї,Я сам тоє знаю,Хоць я єї одну зрадив,Проте дев’ять маю:Одна миє, друга чеше,Третя обіймає,Четвертая постіль стеле,П’ятая лягає;Я з шостою в танець піду,З сьомою гуляю,А з восьмою заручаюсь,З дев’ятой вінчаюсь.
* * *
Під гай, коню, під гай, коню,Під гай зелененький!Од’їжджає на ВкраїнуКозак молоденький.Ой чи чули, сусідоньки,Як кури запіли,Як у мене кавалериВечероньку їли…
