Читать «Ніхто не сміятиметься» онлайн - страница 2

Клара не противилася, і ми провели ніч у щасливому порозумінні.

2

Людина проходить крізь дійсність із зав’язаними очима. Вона насмілюється лише відчувати й думати, що справді живе. Щойно пізніше, коли пов’язку знято, вона може глянути на минуле і побачити, що вона пережила і яке воно мало значення.

Того вечора я думав, що п’ю за свій успіх і не мав найменшої підозри, що це була прелюдія до мого кінця.

І тому, що я не підозрівав нічого, я прокинувся другого дня в доброму настрої, і поки Клара вдоволено віддихала в мене при боці, я взяв статтейку, що була додана до листа, і пробіг її очима з байдужістю розмарености.

Статтейка називалася "Міколаш Алеш, майстер чеського рисунку” і насправді не була варта навіть тієї півгодини неуважности, яку я присвятив їй. Це була збірка самоочевидних тверджень, зібраних в купу без ніякого відчуття взаємозв’язку і найменшого наміру виснувати з них якусь оригінальну думку.

Зовсім певно, це була нісенітниця. Д-р Каловсек, редактор журналу "Мистецька думка” (поза тим надзвичайно неприємна людина), потвердив мою думку того ж таки дня телефоном; він подзвонив до мене в університет: "Скажи, ти одержав той трактат такого чолов’яги Затурецького... Тоді напиши це. П’ять експертів уже зрізали його на кусники, та він і далі докучає нам; йому стрілило в голову, що ти — єдиний справжній авторитет. Напиши в двох реченнях, що це лайно, ти знаєш, як це зробити, вмієш бути справді отруйливим; і тоді ми всі матимемо спокій”.

Але щось у мені всередині запротестувало: чому це я мав би бути катом пана Затурецького? Чи за це я одержував редакційну платню? До того ж я добре пам’ятав, що вони відкинули мою статтю для журналу "Мистецька думка” через надмірну обережність; щобільше, ім’я пана Затурецького було тісно поєднане в моїй свідомості з Кларою, сливовицею і прекрасним вечором. І нарешті, я не мушу заперечувати цього, це людське — я міг би порахувати на одному пальцеві людей, які вважають, що я "справжній авторитет”: чому я мав би втратити цього одного?

Я скінчив розмову якоюсь дотепною неозначеністю, яку Каловсек міг сприйняти як обіцянку, а я як викрут. Я поклав слухавку твердо переконаний, що ніколи не писатиму критики на пана Затурецького.

Натомість я взяв з шухляди письмовий папір і написав до пана Затурецького листа, в якому я уникнув будь-якої оцінки його праці, вибачаючись тим, що мої міркування про мистецтво дев’ятнадцятого століття загально вважаються хибними й ексцентричними, і тому моя рекомендація — особливо в редакторів журналу "Мистецька думка” — могла б радше пошкодити, ніж допомогти справі. При цьому я обсипав пана Затурецького дружньою балакучістю, в якій неможливо було не простежити схвалення з мого боку.