Читать «МУХА НА ВЕТРОВОМ СТЕКЛЕ» онлайн - страница 11

Конечно, на произвол ее не бросали. Машка к тому времени жила у мужа, да и Жорик аккуратно навещал, приносил еду и деньги… Иногда, после очередной травмы и его звали, чтобы организовать доставку в больницу. Тучное тело немолодой женщины надо было снести с 5 этажа хрущевки без лифта, потом возить по больнице на каталке с рентгена к врачу, от врача на рентген. Как-то зайдя в палату, он увидел ту самую веселую и смешливую Лариску из далекой юности. Рассказывая сопалатницам истории из своей жизни, она вся светилась от счастья и, по-видимому, чувствовала себя на последних «гастролях».

Черт… А ведь так и говорила: «Я умру, а вы, сволочи, все соберетесь на моих похоронах». Так и случилось… А бабушке о ее смерти до сих пор не сообщили. Зачем ей это знать?

Заплющив очі і згадав…

Сестра – весела, життєрадісна погануля, а він поруч – гарний сором’язливий хлопчина, якогось дідька напханий комплексами. Влітку їх відвозили до бабусі на село. Тієї самої бабусі, якій наразі 92 роки, а вона ще картоплю саджала минулої весни. Старе кишло із дверима, розділеними навпіл. Дуже зручно: нижня зачинена половинка заважає домашнім тваринам перестрибнути, а кухня тим часом відкрита для повітря. Дуже зручно затаїтися за такими дверима й «стріляти» з дерев’яної рушниці по курям і гусакам. Коло причілка – широка лава, де батько завжди спав улітку. У хаті 2 кімнатки. У більшій – високе ліжко з периною. На стелі сволок. Піч, яку він не пам'ятав розпаленою, бо взимку у бабусі звичайно не гостював. Стріха з мишами. Лише перед своєю смертю батько накрив хату шифером. Найулюбленіша справа малого – ганятися з «рушницею» за півнем. І колись таки дочекався помсти: підстерігши «неозброєного» ворога, когут накинувся на нього і якби не бабуся – заклював би на смерть.

Старша на 10 років сестра щовечора тікала до клуба на танці, а він залишався з бабусею. По стінах розвішані написи в рамках. А він, маля зовсім, вмостившись зручненько на ліжкові намагається читати: «Б…о…г е…с…т…ь л…ю…б…о…в…ь».

– Бог єсть любов…- допомагає бабуся.

– А хто такий Бог?

Стара лагідно посміхається й знижує голос.

– А батькові не розкажеш?

Тато в Бога не вірує. Якщо довідається, лиха не оберешся. І бабуся тихесенько повістує, що Бог – це такий… Тут вона й сама запинається й лізе до скрині за допомогою. У хаті їх дві – дерев'яні, з металевими скобами й засувками. Не раз він малим туди лазив і сидів на дбайливо складених різнокольорових накидках, вибитих скатертинах та плахіттях… Мама якось розповідала страшну історію, як один хлопчик заліз до скрині, а ляда закрилася, і той малий удушився… Нещодавно мама витягла з цієї скрині старе шмаття й змушувала бабусю його вдягти.

– Коли ви їх збираєтеся носити? Помрете й не зносите. Нaшо ви це зберігаєте?

Та виявляється, під лахміттям є ще й книга. БІБЛІЯ.

– Бог – це такий…- намагається бабуся пояснити і сама заплутується.